Центр Розвитку Громад (ЦРГ). Новини, проекти, звіти, документи
     

     
  • Основні розділи

    • ПРО ЦЕНТР
    • ПЕРЕНЕСТИ
    • ОБ’ЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
    • РОБОТА В ЛІКАРНІ
    • СОЦІАЛЬНА РОБОТА
    • ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
    • МОЛОДІЖНІ КЛУБИ

  •  
  • Лінки

  • Friends of Chernobyl Centers


 

image_pdfimage_print

Травневі тренінгові заняття із дівчатами-підлітками

Автор: Editor Опубліковано: Травень - 21 - 2013

У травні 2013 року на базі Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації відбулися тренінги зі старшокласницями Києво-Святошинської районної класичної гімназії за темами: «Репродуктивне здоров’я жінки» та «Батьки і діти». Перше тематичне заняття  було приурочене до свята, яке нікого не може залишити байдужим, – Дня матері, про що і нагадала на початку заняття ведуча – соціальний педагог Анна Фломбойм. У молодіжно-жіночому колективі  розпочалася бесіда зі значущого в житті кожної дівчини та жінки питання репродуктивного здоров’я. У процесі обговорення торкнулися  таких серйозних тем, як ранні аборти та шкідливі звички. Були розглянуті фізичні, психологічні та соціальні наслідки цих негативних факторів для планування сім’ї. Тренінгове заняття продемонструвало, що старшокласниці здебільшого усвідомлюють значення здорового способу життя у контексті збереження репродуктивного здоров’я, розуміють незворотність процесів, що відбуваються внаслідок шкідливих звичок і байдужого ставлення до власного здоров’я.  У відвертій розмові дівчата    виявили непоганий рівень обізнаності за темою, розповіли про те, що не завжди в змозі протистояти шкідливим звичкам. Це стало приводом для серйозної розмови про важливість збереження репродуктивного здоров’я для подальшого життя і навіть долі жінки.

Наступне тренінгове заняття стосувалося не менш актуальної теми в житті дівчаток-підлітків – теми сім’ї та друзів. Психолог та соціальний педагог Тетяна Шпиця  запропонувала юним дівчатам розробити «Статут щасливої сім’ї», розписавши певні «закони» та ознаки гармонійних родинних взаємовідносин.

Одинадцятикласницям випала нагода подумати про те, яку ж сім’ю можна назвати насправді щасливою, яку родину та відповідно взаємовідносини у ній вони бажають мати у майбутньому; замислитися про сьогоднішні взаємовідносини з батьками, проаналізувати власну домашню атмосферу. Таке заняття є вкрай актуальним для підліткового «конфліктного» віку. Примітно й те, що дівчата скоро досягнуть віку, коли вже можна починати створювати  свою власну молоду сім’ю. Тож заняття мали подвійну користь. Невеличкі групки по 2-3 дівчини тезами  виклали своє бачення щасливої сім’ї. Подивімося, що з того вийшло. Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Дослідження було проведено за проектом «Еко-марафон: формування екологічної свідомості у жителів Боярки» (за Програмою підтримки громадських ініціатив-2013).

Загалом було опрацьовано 388 результативних анкет + 13 зіпсованих

Були отримані наступні дані:

1. На Вашу думку,  засміченість у Боярці:

А)      Просто жахлива – 73% (283)

Б)       Можна терпіти – 25,5% (99)

В)       Мені байдуже – 1% (4)

Г)       Вважаю, що чисто – 0,5% (2)

2.Чи Ви знаєте, куди врешті-решт потрапляє вивезене сміття: Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


У лютому – березні 2013 року Центром громадської активності КЗ «Боярський будинок культури»  з метою моніторингу стану дотримання прав людей з інвалідністю, було проведено анкетне опитування на тему «Створимо разом безбар’єрне середовище життя для людей із обмеженими функціональними можливостями».

 У рамках соціологічного дослідження було опитано 22 респонденти, серед яких були особи різної статі та віку, що мають інвалідність та проживають у Боярці. Переважну більшість вибіркової сукупності склали особи з інвалідністю, отриманою у зв’язку із порушеннями функцій опорно-рухового апарату (ОРА). Тож основний акцент було зроблено на рівень створення безбар’єрного середовища для людей із обмеженими фізичними можливостями – так званих «інвалідів-колясочників» або «візочників».  За результатами проведеного дослідження було отримано наступні дані. Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Експрес

Уже 27 років минуло з дня чи не найбільшої техногенної катастрофи людства – аварії на Чорнобильській АЕС.  Час іде, поступово очищаються уражені території, відбуваються зміни у свідомості людей. Так само змінюються напрямки роботи Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення та його інформування з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.  «Поступово ми переходимо від тематики безпечного проживання на постраждалих територіях до питань, що стосуються соціальної активності, готовності громад взяти на себе відповідальність за рідний край,  докладаємо всіх зусиль, щоб формувати у наших дітей екологічне мислення та активну позицію щодо недопущення забруднення довкілля», – каже директор ЦСПР Ангеліна Миколаївна Лахтадир. З цією метою спільно з ГО “Центр розвитку громад”  цього року реалізується проект «Еко-марафон: формування екологічної свідомості у жителів Боярки» за підтримки Боярської міської ради в рамках конкурсу соціальних проектів “Ярмарок ідей”.

В рамках цього проекту і було проведено екологічний захід під назвою  «Екологічний експрес»: по всьому Центру розміщені «зупинки», де на дітей чекають нові зустрічі і цікаві екологічні вправи. Розділившись на невеличкі підгрупи, малеча рушає в цікаву і змістовну подорож.  Подібна форма роботи обґрунтована тим, що учням молодших класів (а саме на них розраховані подібні заняття) легше дружно працювати у маленьких групах, сприймати інформацію невеликими блоками в цікавій ігровій формі, відпочивати і переключатися під час «переїзду» від станції до станції.

23-го квітня 2013 року в Центрі реабілітації відбулося урочисте відкриття екологічного маршруту. Першими мандрівниками стали учні 4-го «В» класу ЗОШ №1 (педагог Макарова Галина Василівна). Давайте і ми з вами проїдемося екологічним експресом і подивимось, як проходять заняття з молодшими школярами.

 Зупинка «Наша планета» (соціальний педагог, психолог Тетяна Шпиця)

Експрес

У творчій залі ЦСПР діти рятують нашу планету (екологічна гра «Виховання відповідальності за Землю»).  «Я – Земля, я хвора… Мої ліси засихають, ріки забруднені, зменшується кількість рослин та тварин, люди руйнують мої надра»… «Я – твоя друга мати, мої поля та ліси дають тобі їжу,  води –  життя,  гори – багатство»…«Я хвора, мені потрібна твоя допомога. Якщо я загину, то зі мною загине все. Допоможи!»…

Саме такими словами  Тетяна Василівна розпочала гру з учнями ЗОШ №1. Ці проникливі слова спонукали учнів до роздумів про те, що вони реально можуть зробити для того, щоб екологічний стан нашого рідного краю не погіршувався. Кожен з учасників в міру своїх сил зобов’язався  допомагати Землі з метою її зцілення та оновлення. За результатами дитячих розповідей та малюнків було оформлено плакат «Збережи свій край».

Зупинка «Сміття»  (соціальний педагог Анна Фломбойм)

Експрес

Наступна станція з такою не зовсім привабливою назвою розташувалася у конференц-залі Центру. Тут школярам запропоновано подумати і обговорити проблему побутових відходів  на планеті. Зовнішній вигляд міста після зими актуалізував подібну бесіду. Більшість дітей є досить спостережливими, тож відчувається, що кількість і різноманіття сміття на вулицях справляють на них неабияке враження.  Розмова почалася з простого питання: “Чому ж сміття так багато?”.  Були відсторонені відповіді на кшталт: “Люди смітять”, а були й більш відверті: “Тому що ми смітимо”.

Потім відбулася змістовна і корисна бесіда про те, що ж ми зазвичай викидаємо у сміття – які матеріали і у якому вигляді. Що відбувається зі сміттям, коли утилізуємо його за правилами, а що – коли викидаємо де заманеться. Як неналежним чином утилізоване сміття шкодить навколишньому світу.

Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Життя продовжується

Автор: Editor Опубліковано: Квітень - 24 - 2013

26 квітня 1986-го Володі було 34 роки, Ользі – 24, старшій Оксанці – 5, Машуні – 2, а Лідусі – 8 місяців. Вони стояли біля під’їзду свого будинку ще не зовсім розуміючи, чому потрібно залишати новеньку, ще не обжиту квартиру, не усвідомлюючи розмаху трагедії, що відбувалась на їх очах, за їхньої участі. Над Прип’яттю кружляли гелікоптери, від реву їх гвинтів було тривожно, навіть якось моторошно.

Евакуація… По радіо повідомили – виїжджатимемо на три дні, взяти документи і все необхідне на цей термін. Легко сказати, що ж необхідно для сім’ї з такими маленькими дітьми, яка опиниться в незнайомому місці, у чужих людей? Якби відразу можна було їхати до Оліних батьків, в Маньківку… Мабуть не дозволять.. Що ж все-таки сталося? Як безпорадно виглядають групки людей біля під’їздів… Проте ніхто не галасує, спокійно розміщуються в автобусах і від’їжджають. Куди? Чому немає «нашого» автобуса?

Час спливав у цих роздумах, напруга зростала, діти нудились,  каверзували, сонце припікало якось немилосердно для квітня, а їх автобуса все не було. З дванадцятої годин дня до третьої їм довелося провести на вулиці в очікуванні відправки – радіоактивного йоду наїлись досхочу, хоча ще не розуміли, чому при такій теплій погоді раптом почало дерти у горлі, а згодом склалося враження, що вони всі вп’ятьох застудилися.

Довго їхали якимись невідомими селами, лісами. Згадуються ряди пожежної техніки і машин швидкої допомоги, які вишикувалися на околиці Прип’яті, машини з військовими, що мчали назустріч, а ще люди, жителі сіл, розташованих поруч з містом, котрі стояли вздовж дороги, проводжаючи поглядами цю неймовірну колону у тисячу автобусів, не розуміючи, мабуть, чому жителів міста вивозять, а вони – залишаються.

За роки, що минули сім’ї Кулінських, довелося пережити багато: і страх за здоров’я дітей, і спроби налагодити побут із нуля в умовах тотального дефіциту, і безкінечні спогади про чудове місто, в якому все було продумано і зроблено для повноцінного життя, на газонах якого квітли  троянди, а доріжки для зручності заливались бетоном лише після того, як їх протопчуть люди. Не було тільки відчаю і душевного занепаду. Тепер можна з гордістю сказати й про Вишневе – наше місто, а про Вишнівську четверту – наша школа, адже саме тут від моменту її побудови і по теперішній час працює подружжя Кулінських: Володимир Михайлович – завучем, а Ольга Миколаївна – вчителем світової літератури та російської мови. Тепер вони вишнівчани, одні з найактивніших громадян, адже Ольга Миколаївна вже 25 років поспіль працює в міський організації «Діти Чорнобиля» і в міру своїх сил намагається підтримати тих, хто потребує допомоги. В родині Кулінських четверо онуків, викладацькою діяльністю займаються Оксана й Ліда, а Маша працює в банківській сфері.

Ольга Миколаївна ділиться роздумами: «Все, що відбувається в житті, невипадково. Можливо й випробування було послано для того, щоб осмислено поставитись до життя, збагатити його милосердям, турботою, піклуванням про інших. Робота в організації «Діти Чорнобиля» дозволила розширити коло спілкування, з’ясувати, як багато людей в нашій країні і за кордоном хочуть допомогти,  виявляють щиру стурбованість і зацікавленість проблемами евакуйованих. Серед друзів з’явилося багато цікавих людей.

Говорять так: «Як тривога, то й до Бога». Після років атеїзму пощастило, звернувшись до Бога, отримати молитовну допомогу від Блаженнішого Володимира,  Митрополита Київського і всієї України.  Вже 16 років він опікується організацією «Діти Чорнобиля». Це вселяє надію на кращу долю наших дітей. З вірою в Бога і молитвами Блаженнішого життя продовжується.Діти Чорнобиля

Відпочинок вишнівських дітей у Зимненському Святогірському Свято-Успенському жіночому монастирі з благословення Блаженнішого Володимира.

 Віра Козаченко, жителька Вишневого,

евакуйована з Прип’яті.

 

 

 

Vkontakte Facebook Twitter