Центр Розвитку Громад (ЦРГ). Новини, проекти, звіти, документи
     

     
  • Основні розділи

    • ПРО ЦЕНТР
    • ОБ’ЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
    • РОБОТА В ЛІКАРНІ
    • СОЦІАЛЬНА РОБОТА
    • ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
    • МОЛОДІЖНІ КЛУБИ

  •  
  • Лінки

  • Friends of Chernobyl Centers


 

image_pdfimage_print

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Психологи часто вживають словосполучення «незріла особистість», маючи на увазі тих, хто не вміє керувати собою, брати на себе відповідальність за власне життя і за життя близьких людей. Такі люди рідко приходять на прийом до психолога — їх найчастіше приводять родичі, про них розповідають і на них скаржаться. Та як вони зробилися такими — безвільними, егоїстичними й егоцентричними, безвідповідальними, некерованими?

Як виховати нащадка так, щоб він «вовремя созрел»?

У психології немає однозначних відповідей і рецептів на всі випадки життя. Можна говорити лише про загальні підходи й основні принципи виховання. Адже немає на світі двох абсолютно однакових душ, типів психіки, наборів генів. Кожна людина є неповторною й непізнаваною, як непізнаваний до кінця всесвіт.

Одні й ті самі чинники можуть по-різному вплинути на конкретну людину. Турботливе, ніжне ставлення до дитини може призвести до того, що вона так само піклуватиметься і про власних дітей, а може, навпаки, зробити її егоцентриком. Суворе покарання для одного може стати уроком на все життя, а іншого лише озлобить та закріпить у ньому погані нахили. Тяжкі життєві випробування одного ламають, а іншого загартовують. Те, що для одного ліки, для іншого може стати отрутою. Виховання — це завжди неповторна творчість, заснована на суто індивідуальному підході. Не можна, прочитавши й уподобавши книжку із психології або педагогіки, почати механічно застосовувати її на практиці, не враховуючи особистісних особливостей вашої дитини, або ж просто копіювати те, як батьки виховували вас. Це нерозумно і навіть небезпечно, як небезпечна будь-яка жорстка схема. Необхідно спробувати зрозуміти дитину й постаратися розвинути те гарне, що в ній є.
Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Ваша дитина не відмінник? Та це ж добре!

Автор: Olga Опубліковано: Січень - 18 - 2010

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

От і підійшов кінець навчального року… Одні батьки ще перебувають у тривожному очікуванні результатів іспитів своїх дітей. Другі вже встигли прошпетити своїх недбалих нащадків і сумують над не занадто «гарними» табелями. А треті все не втомлюються хвалитися «А мій (моя) цього року знову відмінник (відмінниця)!» Ми пропонуємо задуматися над тим, наскільки відносними є ці приводи для смутку чи радості.

Палке бажання батьків бачити свого нащадка «най-най» може спровокувати розвиток у нього такої психологічної недуги, як синдром чи комплекс відмінника. Існує й інша назва — перфекціонізм (від англійського слова perfect — досконалість). Цим терміном позначають прагнення людини до досконалості, бездоганності, ідеалу. На перший погляд може здаватися, що це чудова риса. На жаль, перфекціонізм нерідко межує із серйозними психологічними розладами і здатний зіпсувати життя як самій людині, так і її близьким, рідним, колегам. Предметом перфекціоністських переживань можуть бути спортивні досягнення; поняття «гарні дочка/син чи господиня/годувальник»; зовнішня привабливість; «правильна» поведінка. Однак найпоширеніший варіант пов’язаний усе ж таки з навчанням, а згодом із роботою. При цьому формально перфекціоніст геть може не бути ні золотим медалістом, ні володарем червоного диплома: психологічні проблеми починаються виключно з голови, а не знаходяться в папці з документами. Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter