Автори: Ганна ЯЦЕНКО, Марія КИРИЛЕНКО

Під категорію інвалідів дитинства підпадають малята з дуже широким спектром вроджених і набутих у період раннього розвитку захворювань і відхилень. Це можуть бути дефекти і вади фізичного розвитку; спадкові хвороби, які передаються на генетичному рівні; наслідки різного роду травм; специфічні аномалії, не дуже помітні збоку… Іноді хвороба дитини має переважно фізичні або фізіологічні прояви, але при цьому практично не впливає на розумовий і психічний розвиток. Буває і навпаки — у дитини спостерігається затримка психічного розвитку на тлі відносного фізичного здоров’я. Але хоч би якою була етіологія хвороби, душевні переживання батьків дітей-інвалідів практично однакові.

Фахівці Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення постійно працюють з проблемами, на які наражаються матері важкохворих дітей. Це не випадково: центр працює на базі Київської обласної дитячої лікарні (м. Боярка), де стаціонарне лікування проходять діти з найскладнішими з клінічного погляду діагнозами. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

В історії практично кожної сім’ї можна знайти епізоди, коли важливі, часом доленосні рішення приймалися не з розуму, а під «настрій», за натхненням, «просто так», а потім виявлялися єдино правильними, розумними й такими, що на користь усім членам родини. І навпаки — ретельно продумані та зважені кроки призводили до певних майже невловимих змін в загальносімейній атмосфері, сварок із приводу та без, виникненню напруги, і в результаті серйозно дестабілізували сімейне життя.

У здоровому міцному шлюбі формується почуття самозбереження родини — все, що загрожує її цілісності, відторгається ніби саме по собі. І тоді «раптом» і «чомусь» ми відмовляємося від цікавої пропозиції, вигідної роботи, приємного знайомства, давньої дружби; ідемо з комфортабельної батьківської квартири в центрі міста, аби винаймати куток на висілках і навіть зриваємося з місця, щоб поїхати в «нікуди» — інший район, місто, країну… Здорову родину можна порівняти з цілісним організмом, у котрому кожен орган виконує свою функцію. У хвилини життєвих випробувань сім’я консолідується й активізує всі свої внутрішні захисні ресурси для подолання труднощів. Але позаяк вона складається з окремих членів, то почуття збереження родини може виявлятися не одночасно й навіть не в кожного. А тому варто з увагою ставитися до настроїв, симпатій і антипатій і своєї половини, і навіть дітей.

Для малюків сім’я — головне Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

В попередній статті ми дійшли висновку, що родина — це головне, проте без друзів та подруг нам також не обійтися. Та чи не приховують вони в собі загрозу добробуту й навіть існуванню нашої сім’ї? Адже саме друзі часто провокують скандали та сварки між членами подружжя. А практично кожен або чув, або був свідком і навіть учасником банально-драматичної історії, коли найкраща подруга вкрала чоловіка чи найкращий друг відбив дружину. Так невже ж друзі можуть стати ворогами нашої родини? На жаль, можуть, але тільки в тому разі, якщо ми самі їх до цього підштовхнемо.

«Він чомусь терпіти не може мою найкращу подругу…»

Саме так нерідко кажуть на психологічних консультаціях жінки, розповідаючи про причини непорозумінь зі своїм чоловіком. І при цьому практично ніколи не йдеться про чоловіка-тирана, котрий ставиться до дружини як до своєї власності та примудряється ревнувати її до батьків, подруг, дітей, роботи, сонечка на небі та пташок на гілці. У цьому випадку ставлення до подруг дружини не більше, ніж епізод у загальній непривабливій картині. А от коли дуже позитивний чоловік починає відчувати, здавалося б, незрозумілу ворожість до подруги дружини, то з’являється причина серйозно осмислити ситуацію. І відразу можемо сказати: дуже часто в чоловіка є всі підстави для невдоволення. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Про те, скільки радості й тепла приносять у наш дім веселі чотириногі друзі, написано чимало. Залишаючи за дужками прописні істини про корисність дружби з братами нашими меншими, ми хочемо поговорити про психологічні аспекти прив’язаності до тварин. Практичним психологам доводиться спостерігати, як кіт або собака може стати справжнім членом сім’ї і відповідно повноцінним суб’єктом внутрішньосімейних стосунків.

У наш час психолог, розпитуючи пацієнта, котрий прийшов на прийом, про сім’ю, змушений не лише поцікавитися тим, чи є вдома тварини, а й з’ясувати, чи не прирівняні вони у правах до інших членів сім’ї. Частими є випадки, коли саме тварини опиняються у центрі сімейних драм і непорозумінь, напружених стосунків, складнощів у взаєминах із оточуючими.

Проблема ролі тварин у сім’ї — суто міська. У сільській місцевості ставлення до них переважно утилітарне і відповідно здоровіше: собака потрібен, аби стерегти господарство, кіт — аби ловити мишей. І якщо домашня тварина не виконує свої функції, її просто позбавляються. Існує також певний кодекс честі — якщо пес, наприклад, патрає сусідських курок, а кіт здійснює злодійські набіги, хазяїн зобов’язаний таку тварину знищити. Жорстоко? Читати далі »

Автор: Марія КИРИЛЕНКО

Довгі зимові вечори… У великій затишній кімнаті збирається вся сім’я — кілька поколінь. Хтось сидить за величезним столом, що стоїть посеред кімнати, освітлений яскравою лампою, хто в зручному кріслі… У жінок у руках рукоділля — шиття, вишивання чи в’язання. Хтось малює, ліпить. Відчуття єднання, сімейного затишку, душевної та духовної близькості… Що ж зібрало всіх разом, що об’єднало сім’ю? Книжка. Традиційний вид сімейного дозвілля — спільне читання вголос. Читають в основному глава сім’ї чи ті, в кого це найкраще виходить, але частіше — по черзі. Не виняток і старші діти. А малята вчаться не заважати, не перебивати, запам’ятовувати свої запитання «на потім», уважно слухати, щоб потім зуміти переказати… Що це — патріархальні картинки з глибокої давнини, вид сімейного дозвілля, що поступово відмирає, чи «спогад про майбутнє»? Це залежить тільки від нас.

Розквіт сімейних читань припадає на XVIII—XIX ст., але не можна традиції прив’язувати виключно до далекого минулого. Лише кілька десятиліть відокремлює нас від тих часів, коли колективне читання було досить поширеним явищем. За радянської влади телебачення, яке обслуговувало переважно державну ідеологічну машину, залишало населенню достатньо часу для читання. І донині в багатьох сім’ях ця традиція, на щастя, збереглася. Читати далі »