Центр Розвитку Громад (ЦРГ). Новини, проекти, звіти, документи
     

     
  • Основні розділи

    • ПРО ЦЕНТР
    • ПЕРЕНЕСТИ
    • ОБ’ЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
    • РОБОТА В ЛІКАРНІ
    • СОЦІАЛЬНА РОБОТА
    • ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
    • МОЛОДІЖНІ КЛУБИ

  •  
  • Лінки

  • Friends of Chernobyl Centers


 

Якщо ваш малюк потрапив до лікарні

Автор: Olga Опубліковано: Січень - 19 - 2010

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Хвороба дитини — завжди важке випробування для сім’ї, а вже якщо йдеться про її госпіталізацію, то запанікувати можна при одній лише думці, що маля буде відірване від сім’ї, що в нього попереду болісні процедури, а навколо будуть чужі люди.

У зв’язку з госпіталізацією у дитини може виникнути цілий комплекс серйозних психологічних проблем, викликаних хворобою, відірваністю від дому й умовами стаціонару. Навіть для дорослої людини сам факт звернення до лікаря і тим паче необхідність тривалого перебування в лікарні — це вже стрес. Що вже казати про дитину! Незнайома обстановка, чужі люди, новий, що постійно оновлюється дитячий колектив, вимушена розлука з батьками, страх перед медичними процедурами — усього цього цілком досить для психологічного дискомфорту. Адже всі ці чинники накладаються на хворобливий стан. Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Якщо ваш малюк надто активний…

Автор: Olga Опубліковано: Січень - 19 - 2010

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Практично кожному з нас протягом життя доводилося бачити дітей, яких називають гіперактивними. Вони відразу впадають в око — на вулиці, у транспорті, магазині, школі. Такі діти привертають загальну увагу своєю непосидючістю, імпульсивністю, невмінням зосередитися. Вони незручні, дратують, виводять із себе. Коментарі оточення у таких випадках дуже традиційні: «Якби це був мій, то я б його…»; «Ось вам результат уседозволеності»; «Мати розпустила»; «Батько жодного разу не шмагав». Батькам гірко все це чути — хто-хто, а вони знають, скільки витрачено сил і які методи використовувалися, щоб їхній малюк навчився хоч трохи контролювати себе. Гіперактивний малюк — це непросте випробування і для сім’ї, і для оточення. Саме такі діти падають зі сповивальних столиків, вискакують під колеса машин, пхають пальці в розетки, перекидають каструлі з окропом, хапають чужого собаку за хвіст, провалюються в каналізаційні люки. А в школі — не можуть зосередитися, крутяться, розмовляють, бешкетують, б’ються і взагалі всіляко ускладнюють життя педагогам та однокласникам.

Причини дитячої гіперактивності Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Стреси безжальні і до дорослих, і до дітей

Автор: Olga Опубліковано: Січень - 19 - 2010

Автори: Ганна ЯЦЕНКО, Марія КИРИЛЕНКО

Навряд чи хтось не погодиться з тим, що дітям потрібно приділяти увагу. Але так рідко вдається побути наодинці зі своєю дитиною, поспілкуватися з нею, вислухати новини, принесені зі школи або дитячого садка. І досить часто трапляється так, що лише коли малюк заснув, ми згадуємо, що був він якийсь млявий, сумний, не заважав дивитися улюблений телесеріал. «Нічого, розпитаю завтра», — втішаємо ми себе. А завтрашній день приносить нові клопоти й турботи… Але ж саме так і можна проґавити дитячий стрес.

Стрес — це не завжди погано

Стрес — це потрясіння, реакція на подразник або стресогенний чинник (у перекладі з англійського stress — це тиск, натиск, напруга). Стресів боятися не слід, адже людині потрібні регулярні потрясіння для відчуття всієї повноти життя й для того, щоб її організм нормально функціонував. І просто чудово, якщо стресова ситуація спонукає зосередитися, мобілізувати всі сили на іспиті, під час візиту до лікаря, на публічних виступах або спортивних змаганнях. Але можлива й деструктивна реакція на аналогічні ситуації, під час яких виникають розгубленість, тривога, апатія. Тобто небезпечним є не сам стрес, а патологічна реакція на нього. Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

За спостереженнями психологів, останніми роками батьки стали частіше скаржитися на сором’язливість своїх малюків. Невже наш час «розгулу демократії» міг хоч якось посприяти більшій скутості наших дітей? Практика свідчить: коли щось і змінилося, то, швидше, сприйняття батьками своїх дітей. І те, що тепер багато людей називають сором’язливістю, раніше кваліфікувалося як скромність, вихованість, обережність.

Інколи батьки схильні бачити проблему там, де її немає. Так, тато, настраждавшись у дитинстві від своїх кривдників, звертається до психолога зі скаргою на те, що його син «не вміє дати здачі». А потім з’ясовується, що хлопчик спокійний, миролюбний, не звик лізти в бійку з будь-якого приводу і при цьому чудово ладить з однолітками. Молодим татам і мамам дедалі частіше хочеться, щоб їхня дитина була «пробивною» — інакше, мовляв, у наш час не виживеш. А в малюка просто може бути флегматичний або меланхолійний темперамент, і йому потрібно більше часу на адаптацію до нових умов або незнайомого оточення. Інші батьки мріють, аби їхня дитина була завжди в центрі загальної уваги, прагнуть погрітися у промінні її слави й задовольнити власні амбіції на батьківському «ярмарку марнославства». А малюкові, може, просто не цікаво читати найкраще віршик на святі (що, до речі, зовсім не заважає йому бути першим у якійсь не такій помітній, але значущій для нього справі). Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Моя дитина — біле вороненя?

Автор: Olga Опубліковано: Січень - 19 - 2010

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

«Моя дитина не така, як усі», — саме з такою проблемою найчастіше звертаються до психолога стурбовані батьки. Та коли узагальнити всі їхні скарги, стає зрозуміло, що межі норми розмиті й багато в чому суб’єктивні. За спостереженнями психологів, до розряду «особливої» може потрапити практично будь-яка дитина: гіперактивна й повільна; надто емоційна і замкнута; надмірно товариська і сором’язлива, вперта й надто поступлива; імпульсивна і загальмована; вразлива і «байдужа»; вундеркінд і малюк, якому наука ніяк не дається.

У пошуках норми батьки нерідко звертаються до власного дитинства: «А от коли я був маленьким…». А либонь дитина не може бути своєрідним клоном, копією, зліпком, у буквальному розумінні слова продовженням своїх батьків. Окрім того, не можна забувати, що розрив між поколіннями нині набагато глибший і фатальніший, аніж раніше, і, відповідно, набагато гостріше стоїть проблема «батьків і дітей». Зміна суспільного ладу, ламання стереотипів, пошук нових ідеалів і цінностей, соціальне розшарування і водночас — стрімкий розвиток новітніх технологій. Покоління екранів, моніторів, мобілок живе в іншому світі і в іншому ритмі. Спілкування завдяки новим засобам комунікації (Інтернет і мобільні телефони) посідає дедалі більше місця в житті підлітків. Батьки не завжди замислюються над тим, що власну дитину потрібно розглядати як представника іншої генерації… Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter