Центр Розвитку Громад (ЦРГ). Новини, проекти, звіти, документи
     

     
  • Основні розділи

    • ПРО ЦЕНТР
    • ОБ’ЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
    • РОБОТА В ЛІКАРНІ
    • СОЦІАЛЬНА РОБОТА
    • ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
    • МОЛОДІЖНІ КЛУБИ

  •  
  • Лінки

  • Friends of Chernobyl Centers


 

image_pdfimage_print

Слово з трьох букв

Автор: Editor Опубліковано: Липень - 15 - 2011

Марія КИРИЛЕНКО

Лох — (жарг., зневаж.) простак, який дозволяє себе обманювати; потенційна жертва злочинця.

Часи змінюються, і написи на паркані набули певного різноманіття. Поруч з традиційним словом з трьох букв можна зустріти й відносно нове — «лох». Іноді в редакції: «Коля (Петя, Вася, Вітя) — лох». Оскільки найпримітивнішим видом графіті бавляться переважно діти, неминуче напрошується висновок, що наше молоде покоління розцінює це слово як особливо сороміцьке та образливе (багато хто упевнений, що це мат).

Якщо подумати, то лох — це людина довірлива, яка не очікує підступу і вже тим паче підлості від оточення, яка трохи вірить у диво і талан. І навіть те, що така людина нерідко опиняється в цій ролі через оманливу перспективу отримати щось майже задарма, не робить її такою вже несимпатичною. Достатньо пригадати, в якій державі і за яких часів  нам доводиться жити — чесноти, вміння і хист далеко не завжди є запорукою успіху і статку. Додайте до цього невпевненість у завтрашньому дні, страх занедужати і втратити роботу, а ще — сумну підозру, що в злиднях доведеться проживотіти решту життя. І все це на тлі телевізійних «світських хронік» і картинок недосяжної розкоші. Не дивно, що в цих умовах людина й сама «обманюватися рада». А тим часом можна й не спокушатися дешевиною, не вплутуватися в сумнівні справи, але все одно стати жертвою обману і шулерства. Чи заслуговує така людина презирливо-поблажливого ставлення? А може, правильніше її пожаліти, поспівчувати їй? Адже як від жебрацької  та тюремної недолі, так і від ролі ошуканого зарікатися не доводиться. У цій ролі ризикує опинитися практично кожен.

Жаргонні слівця найнижчого штибу вже давно проникли в нашу мову. Зрозуміло, хорошого в цьому мало. Але набагато гірше, що одночасно відбувається криміналізація мислення, закріплення у свідомості впевненості, що цілком можна жити і «за поняттями», наприклад: «Лоха не кинути — себе не поважати». Як наслідок — серйозний зсув у моральних нормах: якщо соромно бути обманутим, значить уміння обманювати, навпаки, гідне поваги й захвату? І якщо наші діти так бояться, щоб їх вважали лохами, то ким же вони хочуть бути? Якими вони хочуть бути? І якщо лох — це антигерой, то хто тоді герой? Ошуканець, спритний шахрай, вмілий аферист, меткий політик, який пробився до влади, наобіцявши золоті гори своїм виборцям?

Поговоріть про це з дітьми. І не нав’язуймо їм готових відповідей. Нехай думають самі.

«Дзеркало тижня. Україна» №14, 15 Квітень 2011

Vkontakte Facebook Twitter


Чому «маленький американець» не дає хабарів?

Автор: Olga Опубліковано: Січень - 19 - 2010

Автор: Світлана СЕНЕНКО (Нью-Джерсі)

Як і повсюди у світі, жителі США не надто шанують своїх бюрократів. Проте все пізнається в порівнянні, і людина, яка прибула в Штати з країни, де дотепер актуальний принцип «без папірця ти комаха, а з папірцем людина», гідно може оцінити мудрість та ефективність організації роботи місцевих чиновників, яка, зокрема, практично виключає дрібне хабарництво.

Паралельні світи

Коли наприкінці 1995 року через політичні ігри навколо бюджету президент Клінтон оголосив тимчасове часткове закриття державних установ, ця акція дивовижно мало вплинула на щоденне життя середнього американця (зрозуміло, за винятком самих держслужбовців, кількість яких на сьогоднішній день уже перевалила за 15 мільйонів чоловік). Найбільша незручність була пов’язана з припиненням роботи пошти. Однак, з огляду на те, що паралельно з державною у Штатах функціонують кілька приватних поштових служб, невідкладні листи й посилки можна було й відправляти, і отримувати навіть у цей період. Закриті національні парки та музеї теж, звичайно, не радували, проте на недолік розваг американцям скаржитися гріх. А ось тимчасова зупинка діяльності цілих відділень федерального й штатних урядів, включаючи податкове відомство та службу соціального страхування, зменшення кількості охоронців дипломатичних корпусів, тюрем й обслуги Білого дому тощо практично ніяк не зачепили щоденне життя більшості американських громадян. Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Чи готові українці стати законослухняним народом?

Автор: Olga Опубліковано: Січень - 19 - 2010

Автор: Марія КИРИЛЕНКО

Ще зовсім недавно можна було почути, що ми прагнемо побудувати демократичну правову державу. Тепер ці декларації, зі зрозумілих причин, майже зникли з офіційної риторики. Однак не хотілося б, щоб, як само собою зрозуміле, склалася думка, буцімто вже ніхто нікуди не йде і нічого такого не будує. Тому вважаю, що саме зараз важливо замислитися над тим, наскільки реально українцям стати цивілізованим законослухняним народом.

Наше сьогодення — це загальна фантасмагорична гра, де правила пишуть не для того, щоб їх дотримуватися, а для того, щоб порушувати. Закони в Україні не поважають, бо всі знають, що створюються вони для бідних і дурних, а не для багатих і спритних. Мій скромний досвід роботи у правозахисному комітеті невеличкого міста залишив у душі неприємний осад: до нас у комітет приходили люди в надії, що ми допоможемо їм… оминути закон. Кожен знаходив масу прикладів, коли аналогічне питання вирішувалося на користь прохача. Повага до закону неможлива без впевненості, що перед ним справді всі рівні. Корупція — першопричина багатьох потворних явищ у нашому суспільстві, у тому числі й повсюдного правового нігілізму. Але багато аспектів проблеми кореняться в нашому недавньому минулому. Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Хабар як норма життя?

Автор: Olga Опубліковано: Січень - 19 - 2010

Автор: Марія КИРИЛЕНКО

Корупція — явище міжнародне і позачасове. Вона продовжує існувати й у країнах розвиненої демократії, але там це скидається на хворобу людини із сильним імунітетом: захисні сили організму активізуються й успішно борються з недугою. Країну, де демократія перебуває в жалюгідному стані, можна порівняти лише з організмом, ураженим синдромом імунодефіциту, — хвороботворні бактерії безперешкодно розмножуються, вражаючи орган за органом. Чому так складно боротися з корупцією? Не в останню чергу тому, що це тіньовий бік нашого життя, а боротьба з тінню здається неможливою. У корупції немає проголошених принципів, своєї ідеології, відповідно немає і серйозної контрідеології. Але найголовніше — розмитий образ ворога: в умовах, коли бере або дає майже кожен, потрібно починати боротьбу із самим собою. А до розуміння цього потрібно ще дорости.

«Я думав, він порядна людина, а він…» Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Синдром «маленької людини»

Автор: Olga Опубліковано: Січень - 19 - 2010

Автор: Марія КИРИЛЕНКО

Помаранчева революція викликала у чималої частини наших громадян такий сплеск самосвідомості й почуття власної гідності, що, здавалося, можна було говорити про відчутні зрушення в громадській свідомості. Проте багато українців, залишивши майдани, опинилися в ролі Попелюшки, повернувшись із революційного балу до своїх лахів, покірності та мрій про дива, які творитиме для них якщо не хрещена мати-фея, то хрещений батько-президент. Ясна річ, за такого налаштування розчарування було неминуче. І водночас не можна забувати, що великою мірою невдоволення викликане діями місцевої, а не найвищої влади. Вимушене й неминуче спілкування з деякими нашими чиновниками здатне довести до короткочасного нервового зриву або тривалого розладу психіки, до істерики чи депресії, до агресивної витівки або боягузливого відходу від проблеми, до фаталістичної покірності чиновникам як якимось божествам або ж до походу на них війною в правозахисному русі. Утім, завжди можна дати хабара й залишитися при збережених нервах, часі й навіть почутті власної гідності…

Як «маленький» українець спілкується з владою Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter