Центр Розвитку Громад (ЦРГ). Новини, проекти, звіти, документи
     

     
  • Основні розділи

    • ПРО ЦЕНТР
    • ОБ’ЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
    • РОБОТА В ЛІКАРНІ
    • СОЦІАЛЬНА РОБОТА
    • ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
    • МОЛОДІЖНІ КЛУБИ

  •  
  • Лінки

  • Friends of Chernobyl Centers


 

image_pdfimage_print

1.  Спостерігайте за змінами у поведінці дитини. У перші ж тижні проявлятимуться негативні реакції. Поставтеся до цього з терпінням, не показуйте свого здивування, не дійте наперекір дитині.
2.   Не вдавайте, що нічого не трапилось. Дорослі, котрі  прагнуть уникати спогадів про горе, що переживає дитина, не оберігають її, а, навпаки,  залишають наодинці з психологічною травмою.
3.   Спостерігайте за дитиною, коли вона грає. Сприяйте іграм, що знімають напругу. Це можуть бути ігри з піском і водою, ліпка з пластиліну,  малювання фарбами.
4. Оточуйте дитину любов’ю, увагою і фізичною турботою. Обійміть її, візьміть за руку. Дотик має для дитини величезне значення. Це дозволяє їй відчути, що ви піклуєтеся про неї і готові допомогти. Саме зараз дитина найбільше потребує любові, розуміння і підтримки.

Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Стадії переживання дитиною втрати одного з батьків

Автор: Editor Опубліковано: Грудень - 1 - 2014

1. Стадія шоку у дітей характеризується мовчанням або вибухом сліз. Дуже маленькі діти можуть відчувати дискомфорт, але не шок. На цій стадії спостерігаються різні фізіологічні і поведінкові розлади: порушення апетиту і сну, м’язова слабкість, малорухливість або метушлива активність. Спостерігається також незмінний вираз обличчя і дуже повільна мова.

Спроби розважити дитину (купити іграшку або солодощі, увімкнути телевізор)  – це не кращий вихід із ситуації, оскільки лише на якийсь час відволікає увагу дитини. Ефективніше буде, якщо близький дорослий обійме дитину, дасть їй розслабитися, поплакати, посидіти або полежати. Їй потрібен час, щоб пережити горе, поговорити про померлого батька (матір). Якщо дитина старша за 8 років, варто надати їй можливість взяти участь у приготуваннях до похоронів – тоді вона не відчуватиме себе самотньою серед засмучених і зайнятих справами дорослих.

Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Жіноча самотність

Автор: Editor Опубліковано: Травень - 2 - 2014

одиночество

Чому так багато серед нас жінок, які  ще не знайшли себе в сімейному житті? Серед причин може бути нещасливе кохання; надмірна залежність від батьків (матеріальна чи психологічна); довгий шлях самореалізації або кар’єри; завищений рівень вимог до майбутнього партнера;  негативний досвід першого шлюбу;  складні життєві колізії.  Але практика показує, що за будь-яких (навіть найдраматичніших) обставин люди наперекір долі знаходять одне одного, закохуються, одружуються.  Може, все криється в душі жінки, її світогляді, ставленні до оточуючих і життя загалом?

Хто сказав, що щастя можливе лише в парі?  Багато представниць прекрасної статі чудово себе почувають без усіляких чоловіків і не збираються при  цьому міняти своє життя.  І все ж таки  значно більше самотніх дівчат і жінок почуваються   нещасними. Вони змучені сумнівами в своїй привабливості і нарікають на долю:  „Що зі мною не так? Чому? За що?”

Кожна сама собі вигадує пояснення, чому не має успіху в протилежної статі: дуже гладка (худа); занадто низька (висока); задовгий (закороткий) ніс; не вмію (не маю грошей) вдягатися… Такі жінки  складні в спілкуванні, важко налагоджують стосунки з оточенням, напружені, незграбні, мало цікаві. І причина криється не в зовнішніх чинниках, а в жіночій душі. Закомплексованість — це хворобливий егоїзм, зосередженість на собі, своїй найчастіше уявній недосконалості. І це основна перешкода до заміжжя.

 Жінки з комплексами фактично відмовляються від пошуку своєї половинки. Вони концентруються на своїх вадах (здебільшого уявних чи перебільшених) і відкладають не тільки пошук кохання, але навіть саме життя на потім — на той час, коли їхня «фатальна» проблема вирішиться.  Іноді вони ледь животіють у чеканні,  коли  нарешті почнеться справжнє життя.  А тим часом  можна втікати від дійсності, поринувши в мрії про казкову появу чарівного принца  або   шукаючи розради в жіночих романах і серіалах. А ще можна сховатися за бравадою «Мені ніхто не потрібен»,  чи «втекти в хворобу»,  чи взагалі вдатися до самонавіювання «Я не створена для родинного життя».

Деякі дівчата і жінки  ризикують стати жертвами «неврозу безшлюбності», при якому бажання знайти чоловіка стає нав’язливим хворобливим станом, що відштовхує потенційних партнерів. Більше того,  нескінченні   переживання через особисте життя можуть негативно вплинути  на стосунки з рідними, друзями, колегами.

Зайва „шлюбна заклопотаність” неминуче ускладнює пошук чоловіка. І допомогти може лише зміна внутрішнього налаштування, відкритість до оточуючих, уміння просто радіти життю.

 Декілька порад:

  • Не перетворюйте пошук партнера на  сенс і спосіб  життя. Розслабтесь, не занурюйтесь в себе і свої переживання, зробіть усе, аби життя стало цікавим, динамічним, повноцінним.
  • Проаналізуйте: люди для вас чи ви  для людей? Спілкуйтеся  з оточуючими, ставте на чільне місце саме їхні почуття, потреби, інтереси та  проблеми. Розділяйте їхні біди й радощі, вдачі й невдачі  не заради  того, щоб натомість щось отримати, а просто, щоб  життя стало різнобарвним, багатогранним, достойним поваги і уваги.
  • Вмійте радіти життю і діліться своєю радістю з оточуючими.  Даруйте їм свій час, щиру зацікавленість, душевне тепло, співчуття. Допомагайте  порадою, дією й навіть матеріально (в межах розумного). Як результат, до вас будуть тягнутися, за вами нудьгуватимуть, на вас чекатимуть, а вашій появі радітимуть. Мимоволі  ви навчитеся так само зацікавлено і невимушено спілкуватися і з представниками протилежної статі.
  • Навчившись любити тих, хто поруч, розширюйте  коло своїх інтересів і, відповідно, коло спілкування. Дізнавайтеся про щось нове, вчіться, знайомтеся з новими людьми, подорожуйте.
  • Якщо при цьому як «побічний ефект» з’явиться супутник життя, чудово! Якщо ж ні, – то ви не змарнували час, не проіснували, а прожили цікавий і корисний відрізок життя. Хоч би як склалося ваше  життя, воно буде наповнене високими помислами і добрими справами. Ви проживете його серед людей, котрі  вас любитимуть і цінуватимуть.   А це вже не самотність, це — щастя.

Марія КИРИЛЕНКО

Vkontakte Facebook Twitter


Роздуми про незалежність

Автор: Editor Опубліковано: Серпень - 27 - 2013

У День незалежності захотілося поговорити про незалежність у більш широкому сенсі.

За звичкою, пірнаю в Google. Всезнаючий Інтернет стосами видає дати проголошення незалежності різних країн. «Незалежність держави» викликає асоціативний ланцюжок: суверенітет – кордони – відокремлення – відособлення. Якось непомітно з рівня держави відбувається перехід на рівень людини.

«Незалежність» – це одне із багатьох абстрактних понять, які кожен з нас звик наповнювати своїм смислом. Для когось це пов’язано з грошима і вислів «Я ні від кого не залежу» набуває сенсу «Я сам/сама за себе можу заплатити». Для когось це декларація самостійності, і тоді «в перекладі» звучатиме: «Мамо і тато, я вже дорослий(а)». Можливий варіант – приховане послання про самотність, страх близькості. Віруюча людина за цими словами побачить гординю…

Додаю слово «психологія». Ракурс дещо змінюється, як у дитячому калейдоскопі: «незалежність» , поєднуючись з різними словами, щоразу створює новий візерунок, інше бачення.

Більшість погоджується, що в широкому сенсі бути незалежним означає поводити себе, узгоджуючи власні дії з власними потребами, сприйманням і оцінками. Психологи зазначають, що незалежність особистості виражається в так званій асертивній поведінці. Асертивність (від англ. Assert – наполягати на своєму) – здатність людини не залежати від зовнішніх оцінок і впливів, самостійно регулювати власну поведінку і відповідати за неї. На мою думку, за відсутності слів про відповідальність, це визначення дуже точно описувало б звичайнісіньку впертість.

Гуляючи Інтернетом, натрапляю також на твердження, що справжня незалежність не має відношення до недоступності, окремості, зверхності. Навпаки, вона народжується із розуміння взаємозв’язку і взаємозалежності між людьми. Тож маючи таке розуміння, нам не доведеться робити незалежний вигляд, ми будемо просто дуже глибокими людьми. Ми будемо глибокими в стосунках і дозволимо собі істинну близькість з іншою людиною, а їй дозволимо так само глибоко зблизитися з нами. Ми почнемо жити сердечно, а не в роздумах. Незалежність зробить нас вільними в своїй відкритості, здатності до самовираження і безпосередності у взаєминах з оточенням…

Мені подобається така дефініція незалежності, а вам?

Тетяна БОНДАРЕНКО, психолог

Vkontakte Facebook Twitter


Марія КИРИЛЕНКО

На більшості наших телеканалів цілком відкрито відбувається обробка масової свідомості з метою залучити до нетверезого способу життя якомога більшу кількість людей. Найтривожніше за наших дітей. Не говоритимемо про те, що перейматися цим повинні державні мужі, ті, хто відповідає за державну безпеку, моральні авторитети й чесні журналісти. Немає сенсу заглиблюватися у складні теорії змов, розмірковувати на тему «Кому вигідно?», давати волю розпачливому бажанню махнути на все рукою або й поготів впадати у крайнощі — як-от забороняти дітям дивитися телевізор. Підійдімо до цієї проблеми з іншої позиції — що робити в такій ситуації відповідальним батькам? Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter