Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

«Моя дитина не така, як усі», — саме з такою проблемою найчастіше звертаються до психолога стурбовані батьки. Та коли узагальнити всі їхні скарги, стає зрозуміло, що межі норми розмиті й багато в чому суб’єктивні. За спостереженнями психологів, до розряду «особливої» може потрапити практично будь-яка дитина: гіперактивна й повільна; надто емоційна і замкнута; надмірно товариська і сором’язлива, вперта й надто поступлива; імпульсивна і загальмована; вразлива і «байдужа»; вундеркінд і малюк, якому наука ніяк не дається.

У пошуках норми батьки нерідко звертаються до власного дитинства: «А от коли я був маленьким…». А либонь дитина не може бути своєрідним клоном, копією, зліпком, у буквальному розумінні слова продовженням своїх батьків. Окрім того, не можна забувати, що розрив між поколіннями нині набагато глибший і фатальніший, аніж раніше, і, відповідно, набагато гостріше стоїть проблема «батьків і дітей». Зміна суспільного ладу, ламання стереотипів, пошук нових ідеалів і цінностей, соціальне розшарування і водночас — стрімкий розвиток новітніх технологій. Покоління екранів, моніторів, мобілок живе в іншому світі і в іншому ритмі. Спілкування завдяки новим засобам комунікації (Інтернет і мобільні телефони) посідає дедалі більше місця в житті підлітків. Батьки не завжди замислюються над тим, що власну дитину потрібно розглядати як представника іншої генерації… Читати далі »

Автори: Ганна ЯЦЕНКО, Марія КИРИЛЕНКО

Під категорію інвалідів дитинства підпадають малята з дуже широким спектром вроджених і набутих у період раннього розвитку захворювань і відхилень. Це можуть бути дефекти і вади фізичного розвитку; спадкові хвороби, які передаються на генетичному рівні; наслідки різного роду травм; специфічні аномалії, не дуже помітні збоку… Іноді хвороба дитини має переважно фізичні або фізіологічні прояви, але при цьому практично не впливає на розумовий і психічний розвиток. Буває і навпаки — у дитини спостерігається затримка психічного розвитку на тлі відносного фізичного здоров’я. Але хоч би якою була етіологія хвороби, душевні переживання батьків дітей-інвалідів практично однакові.

Фахівці Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення постійно працюють з проблемами, на які наражаються матері важкохворих дітей. Це не випадково: центр працює на базі Київської обласної дитячої лікарні (м. Боярка), де стаціонарне лікування проходять діти з найскладнішими з клінічного погляду діагнозами. Читати далі »

Автор: Марія КИРИЛЕНКО

Довгі зимові вечори… У великій затишній кімнаті збирається вся сім’я — кілька поколінь. Хтось сидить за величезним столом, що стоїть посеред кімнати, освітлений яскравою лампою, хто в зручному кріслі… У жінок у руках рукоділля — шиття, вишивання чи в’язання. Хтось малює, ліпить. Відчуття єднання, сімейного затишку, душевної та духовної близькості… Що ж зібрало всіх разом, що об’єднало сім’ю? Книжка. Традиційний вид сімейного дозвілля — спільне читання вголос. Читають в основному глава сім’ї чи ті, в кого це найкраще виходить, але частіше — по черзі. Не виняток і старші діти. А малята вчаться не заважати, не перебивати, запам’ятовувати свої запитання «на потім», уважно слухати, щоб потім зуміти переказати… Що це — патріархальні картинки з глибокої давнини, вид сімейного дозвілля, що поступово відмирає, чи «спогад про майбутнє»? Це залежить тільки від нас.

Розквіт сімейних читань припадає на XVIII—XIX ст., але не можна традиції прив’язувати виключно до далекого минулого. Лише кілька десятиліть відокремлює нас від тих часів, коли колективне читання було досить поширеним явищем. За радянської влади телебачення, яке обслуговувало переважно державну ідеологічну машину, залишало населенню достатньо часу для читання. І донині в багатьох сім’ях ця традиція, на щастя, збереглася. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Ми любимо своїх дітей. Ми працюємо, хвилюємося, переживаємо, радіємо, сердимося, впадаємо у відчай, пишаємося. І все це для них, через них, заради них. А втім, рідко замислюємося про те, що наша любов може піти їм на шкоду.

Любов — ефемерна і нематеріальна, як кожне почуття. У чистому вигляді вона не може бути поганою або хорошою, корисною або шкідливою. А от вияви любові можуть бути різними і нерідко роблять нещасними й тих, на кого спрямоване це почуття, і тих, хто його відчуває. Чи можуть люблячі батьки завдати шкоди своїй дитині? Можуть, якщо не знають міри у своїй самовіддачі і самопожертві. Саме про таку палку любов кажуть: «усепоглинаюча». І тоді життя, прожите разом із дитиною, стає життям «замість». І неможливо зрозуміти: чи то батьки прагнуть прожити життя замість дитини, чи то її життям намагаються підмінити своє. У таких випадках психологи кажуть про хворобливу взаємозалежність, або симбіотичні стосунки.

Чи не схильні ви до симбіотичних стосунків зі своєю дитиною? Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Щойно настали перші осінні холоди, а багато дітей відразу ж примудрилися захворіти. І так прикро: наче й відпочили за літо, і зміцніли. Та нікуди від дитячих недуг не подітися. Мамам залишається лише терпляче та з гідністю переживати всі незлагоди, залишатися бадьорими, морально підтримувати і малюка, і решту рідних. Та чи завжди це вдається? Адже тривога за здоров’я і навіть життя малюка інколи не відпускає тоді, коли дитина здорова. Слід знати, що підвищена материнська тривожність може серйозно зашкодити маленькому хворому.

Психологи Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення працюють у стаціонарних відділеннях Київської обласної дитячої лікарні (м. Боярка). Їм постійно доводиться спостерігати ситуації, коли мати може служити джерелом небезпеки для своєї хворої дитини.

Стандартна картина: мама клопочеться біля хворого маляти. Але нерідко виникають сумніви в тому, наскільки адекватно вона сприймає ситуацію і чи здатна реально допомогти своїй дитині. Інколи жінка метушлива, розгублена, не в змозі зосередитися на тому, щоб правильно виконувати приписи лікаря. Вона панікує, хапається відразу за кілька справ, але кидає їх незакінченими: то починає читати інструкцію з прийому ліків, то кидається готувати напій, то їй раптом здається, що краще спочатку нагодувати дитину… У такому стані мати може переплутати лікарські препарати, правила їх вживання, перевищити припустиме дозування. Вона може двічі дати одні й ті самі ліки, але при цьому забути дати інший препарат. Може багато часу приділяти другорядним діям, забуваючи про головні, а може, й зовсім замучити маля зайвими процедурами. Читати далі »