Центр Розвитку Громад (ЦРГ). Новини, проекти, звіти, документи
     

     
  • Основні розділи

    • ПРО ЦЕНТР
    • ОБ’ЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
    • РОБОТА В ЛІКАРНІ
    • СОЦІАЛЬНА РОБОТА
    • ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
    • МОЛОДІЖНІ КЛУБИ

  •  
  • Лінки

  • Friends of Chernobyl Centers


 

image_pdfimage_print

Марія КИРИЛЕНКО

На більшості наших телеканалів цілком відкрито відбувається обробка масової свідомості з метою залучити до нетверезого способу життя якомога більшу кількість людей. Найтривожніше за наших дітей. Не говоритимемо про те, що перейматися цим повинні державні мужі, ті, хто відповідає за державну безпеку, моральні авторитети й чесні журналісти. Немає сенсу заглиблюватися у складні теорії змов, розмірковувати на тему «Кому вигідно?», давати волю розпачливому бажанню махнути на все рукою або й поготів впадати у крайнощі — як-от забороняти дітям дивитися телевізор. Підійдімо до цієї проблеми з іншої позиції — що робити в такій ситуації відповідальним батькам? Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Слово з трьох букв

Автор: Editor Опубліковано: Липень - 15 - 2011

Марія КИРИЛЕНКО

Лох — (жарг., зневаж.) простак, який дозволяє себе обманювати; потенційна жертва злочинця.

Часи змінюються, і написи на паркані набули певного різноманіття. Поруч з традиційним словом з трьох букв можна зустріти й відносно нове — «лох». Іноді в редакції: «Коля (Петя, Вася, Вітя) — лох». Оскільки найпримітивнішим видом графіті бавляться переважно діти, неминуче напрошується висновок, що наше молоде покоління розцінює це слово як особливо сороміцьке та образливе (багато хто упевнений, що це мат).

Якщо подумати, то лох — це людина довірлива, яка не очікує підступу і вже тим паче підлості від оточення, яка трохи вірить у диво і талан. І навіть те, що така людина нерідко опиняється в цій ролі через оманливу перспективу отримати щось майже задарма, не робить її такою вже несимпатичною. Достатньо пригадати, в якій державі і за яких часів  нам доводиться жити — чесноти, вміння і хист далеко не завжди є запорукою успіху і статку. Додайте до цього невпевненість у завтрашньому дні, страх занедужати і втратити роботу, а ще — сумну підозру, що в злиднях доведеться проживотіти решту життя. І все це на тлі телевізійних «світських хронік» і картинок недосяжної розкоші. Не дивно, що в цих умовах людина й сама «обманюватися рада». А тим часом можна й не спокушатися дешевиною, не вплутуватися в сумнівні справи, але все одно стати жертвою обману і шулерства. Чи заслуговує така людина презирливо-поблажливого ставлення? А може, правильніше її пожаліти, поспівчувати їй? Адже як від жебрацької  та тюремної недолі, так і від ролі ошуканого зарікатися не доводиться. У цій ролі ризикує опинитися практично кожен.

Жаргонні слівця найнижчого штибу вже давно проникли в нашу мову. Зрозуміло, хорошого в цьому мало. Але набагато гірше, що одночасно відбувається криміналізація мислення, закріплення у свідомості впевненості, що цілком можна жити і «за поняттями», наприклад: «Лоха не кинути — себе не поважати». Як наслідок — серйозний зсув у моральних нормах: якщо соромно бути обманутим, значить уміння обманювати, навпаки, гідне поваги й захвату? І якщо наші діти так бояться, щоб їх вважали лохами, то ким же вони хочуть бути? Якими вони хочуть бути? І якщо лох — це антигерой, то хто тоді герой? Ошуканець, спритний шахрай, вмілий аферист, меткий політик, який пробився до влади, наобіцявши золоті гори своїм виборцям?

Поговоріть про це з дітьми. І не нав’язуймо їм готових відповідей. Нехай думають самі.

«Дзеркало тижня. Україна» №14, 15 Квітень 2011

Vkontakte Facebook Twitter


Давайте подумаємо! Як навчити дитину критично мислити

Автор: Editor Опубліковано: Лютий - 17 - 2011

Марія КИРИЛЕНКО

Ми всі схильні відносити себе до розумних людей, але кожен з нас — частіше чи рідше — все-таки робить неправильні вчинки. Дозволяємо себе обдурити; не завжди можемо відрізнити хорошу людину від поганої; стаємо жертвами шахраїв, одружуємося з недостойними; робимо непродумані покупки, повіривши недобросовісній рекламі чи спритному продавцеві, голосуємо за політика, який потім нас розчаровує; дозволяємо втягти себе в сумнівні оборудки; втрачаємо гроші, повіривши державі, банку або пройдисвіту; завдаємо шкоди своєму здоров’ю, піддавшись пристрасті до шкідливих продуктів, алкоголю, тютюну…

У тому, щоб ми не думали, зацікавлені шахраї всіх гатунків; представники тоталітарних сект і кримінальних структур; бізнесмени, політики і держава загалом. Будь-якій державі (не тільки нашій) зовсім не потрібні свідомі громадяни, спроможні тверезо оцінити дії того чи іншого президента, уряду, депутата, політика. Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


Оксана СЛЄПОВА, психолог ЦСПР

Мабуть,  немає дитини, котра б  не знала, хто такий лікар Айболить. Це найдобріший у світі лікар, який дуже любить своїх пацієнтів і ніколи не зробить їм боляче.  А от справжні лікарі, на думку багатьох діточок, занадто серйозні та ще й  роблять болючі уколи.

За даними опитування, у якому брали участь 200 матерів дітей різного віку,  діти 3-років із переліку 29 видів страхів на перше місце поставили страх болі, уколів і пов’язаний з цим страх медичних працівників (кожний другий хлопчик і дівчинка). Було виявлено, що максимальна кількість страхів припадає на вік 6-8 років. Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter


ФАКТОР ІКС, АБО ПІВСТОЛІТТЯ ПОТОМУ…

Автор: Olga Опубліковано: Січень - 19 - 2010

Автор: Радислав КОКОДЗЕЙ

Ми зараз дедалі частіше замислюємося про сьогодення й майбуття нашої школи. І це зрозуміло: адже від того, як ми вчимо дітей сьогодні, залежить доля прийдешніх поколінь і нашої країни. Є багато підстав для занепокоєння: і падіння престижу вчительської професії, і факти корупції в учительському середовищі, і те, що попри дедалі складніші програми діти закінчують школу куди безграмотнішими, ніж буквально кілька десятиліть тому. Мені здається, потрібно зупинитися в написанні дедалі об’ємніших підручників та в гонитві за нескінченними нововведеннями в системі народної освіти й замислитися: куди ми йдемо? Без осмислення того найкращого, що було в шкільній освіті раніше, неможливо рухатися вперед.

Але головна наша проблема — це особистість учителя, його моральні якості, його готовність до важкої й жертовної праці. Майже безкорисливої, як у наш час. Відповіді на запитання про майбутнє потрібно шукати в минулому… І мені здається, розповідь про подружжя вчителів Івана Юхимовича й Ірину Павлівну Коваленків з міста Боярки, що під Києвом, якщо й не відповість на багато запитань, то бодай поставить їх, що, на мою думку, також важливо.Спочатку я хотів розповісти про один дуже дружний клас, який ось уже півстоліття збирається щороку, а вийшла розповідь про вчителів, які так навчали й виховували, що для кожного з випускників 1953-го шкільні роки залишилися найсвітлішим спогадом у їхньому житті. На жаль, моя розповідь ще і про гірку долю видатних педагогів в умовах тоталітарної системи. Але чи народжуватиме такі яскраві особистості наш, значно вільніший час? Чи захочуть найталановитіші та найздібніші представники нашого суспільства ставати вчителями? Але це вже теми для інших статей… Читати далі »

Vkontakte Facebook Twitter