Наталія ЖАНТАЛАЙ, психолог
Віддаючи дитину до дошкільного навчального закладу варто знати, що їй потрібен буде час на адаптацію. У когось вона відбувається легко, а хтось зустрічається з певними труднощами. Які рівні адаптації бувають, на що бажано звернути увагу при виборі дитячої дошкільної установи, як саме допомогти звикнути до дитячого садка, і, нарешті, практичні поради з досвіду батьків пропонуються на ваш розгляд. Читати далі »
Наталія ЖАНТАЛАЙ, психолог
Батьки, віддаючи дитину до дитячої дошкільної установи, зазвичай турбуються за її долю. Дитина вперше залишається без близьких людей у незнайомій обстановці – виникає загроза порушення базової потреби в безпеці й захищеності. У родині малюк здебільшого в центрі уваги, а в дитячому садку – лише один із багатьох, такий саме, як багато інших. Це вимагає зміни поведінки, вироблення нових умінь, пристосовування до незвичних умов.
Далі піде мова про те, як можна зробити цей процес більш безболісним. Читати далі »
Марія КИРИЛЕНКО
Ми вже писали про те, як важливо научати дітей критично мислити, щоб вони не стали жертвою тих, хто хотів би їх використати. Однак це тільки перший крок. Щоб захистити дітей від багатьох небезпек, важливо навчити їх говорити тверде «ні». Адже нерідко трапляються ситуації, коли навіть доросла людина прекрасно розуміє всю сумнівність пропозиції, небажаність певних своїх дій, небезпеку своєї згоди, але при цьому їй бракує рішучості, твердості, впевненості в собі, щоб відповісти відмовою. Особливо важко доводиться підліткам, які досить часто піддаються груповому тиску. Читати далі »
Марія КИРИЛЕНКО
На більшості наших телеканалів цілком відкрито відбувається обробка масової свідомості з метою залучити до нетверезого способу життя якомога більшу кількість людей. Найтривожніше за наших дітей. Не говоритимемо про те, що перейматися цим повинні державні мужі, ті, хто відповідає за державну безпеку, моральні авторитети й чесні журналісти. Немає сенсу заглиблюватися у складні теорії змов, розмірковувати на тему «Кому вигідно?», давати волю розпачливому бажанню махнути на все рукою або й поготів впадати у крайнощі — як-от забороняти дітям дивитися телевізор. Підійдімо до цієї проблеми з іншої позиції — що робити в такій ситуації відповідальним батькам? Читати далі »
Марія КИРИЛЕНКО
Лох — (жарг., зневаж.) простак, який дозволяє себе обманювати; потенційна жертва злочинця.
Часи змінюються, і написи на паркані набули певного різноманіття. Поруч з традиційним словом з трьох букв можна зустріти й відносно нове — «лох». Іноді в редакції: «Коля (Петя, Вася, Вітя) — лох». Оскільки найпримітивнішим видом графіті бавляться переважно діти, неминуче напрошується висновок, що наше молоде покоління розцінює це слово як особливо сороміцьке та образливе (багато хто упевнений, що це мат).
Якщо подумати, то лох — це людина довірлива, яка не очікує підступу і вже тим паче підлості від оточення, яка трохи вірить у диво і талан. І навіть те, що така людина нерідко опиняється в цій ролі через оманливу перспективу отримати щось майже задарма, не робить її такою вже несимпатичною. Достатньо пригадати, в якій державі і за яких часів нам доводиться жити — чесноти, вміння і хист далеко не завжди є запорукою успіху і статку. Додайте до цього невпевненість у завтрашньому дні, страх занедужати і втратити роботу, а ще — сумну підозру, що в злиднях доведеться проживотіти решту життя. І все це на тлі телевізійних «світських хронік» і картинок недосяжної розкоші. Не дивно, що в цих умовах людина й сама «обманюватися рада». А тим часом можна й не спокушатися дешевиною, не вплутуватися в сумнівні справи, але все одно стати жертвою обману і шулерства. Чи заслуговує така людина презирливо-поблажливого ставлення? А може, правильніше її пожаліти, поспівчувати їй? Адже як від жебрацької та тюремної недолі, так і від ролі ошуканого зарікатися не доводиться. У цій ролі ризикує опинитися практично кожен.
Жаргонні слівця найнижчого штибу вже давно проникли в нашу мову. Зрозуміло, хорошого в цьому мало. Але набагато гірше, що одночасно відбувається криміналізація мислення, закріплення у свідомості впевненості, що цілком можна жити і «за поняттями», наприклад: «Лоха не кинути — себе не поважати». Як наслідок — серйозний зсув у моральних нормах: якщо соромно бути обманутим, значить уміння обманювати, навпаки, гідне поваги й захвату? І якщо наші діти так бояться, щоб їх вважали лохами, то ким же вони хочуть бути? Якими вони хочуть бути? І якщо лох — це антигерой, то хто тоді герой? Ошуканець, спритний шахрай, вмілий аферист, меткий політик, який пробився до влади, наобіцявши золоті гори своїм виборцям?
Поговоріть про це з дітьми. І не нав’язуймо їм готових відповідей. Нехай думають самі.
«Дзеркало тижня. Україна» №14, 15 Квітень 2011