Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

От і підійшов кінець навчального року… Одні батьки ще перебувають у тривожному очікуванні результатів іспитів своїх дітей. Другі вже встигли прошпетити своїх недбалих нащадків і сумують над не занадто «гарними» табелями. А треті все не втомлюються хвалитися «А мій (моя) цього року знову відмінник (відмінниця)!» Ми пропонуємо задуматися над тим, наскільки відносними є ці приводи для смутку чи радості.

Палке бажання батьків бачити свого нащадка «най-най» може спровокувати розвиток у нього такої психологічної недуги, як синдром чи комплекс відмінника. Існує й інша назва — перфекціонізм (від англійського слова perfect — досконалість). Цим терміном позначають прагнення людини до досконалості, бездоганності, ідеалу. На перший погляд може здаватися, що це чудова риса. На жаль, перфекціонізм нерідко межує із серйозними психологічними розладами і здатний зіпсувати життя як самій людині, так і її близьким, рідним, колегам. Предметом перфекціоністських переживань можуть бути спортивні досягнення; поняття «гарні дочка/син чи господиня/годувальник»; зовнішня привабливість; «правильна» поведінка. Однак найпоширеніший варіант пов’язаний усе ж таки з навчанням, а згодом із роботою. При цьому формально перфекціоніст геть може не бути ні золотим медалістом, ні володарем червоного диплома: психологічні проблеми починаються виключно з голови, а не знаходяться в папці з документами. Читати далі »