У різні вікові періоди дитяче горе має свою специфіку, але  водночас існують прояви, спільні для будь-якого віку. При тому, що навіть однолітки реагують на смерть близької людини по-різному, все-таки можна виділити найбільш характерні вікові особливості переживання горя дітьми.

1.  Вік до двох років. У цьому віці дитина помічає відсутність одного з батьків та емоційні зміни в людях, які про неї піклуються. Маленька дитина стає дратівливішою, галасливішою, у неї можуть порушитись процеси травлення та сечовипускання.
2.  Від двох до трьох років. Двохрічні діти вже знають,  що відсутніх у полі зору близьких людей  можна покликати або знайти. Потрібен час для того, щоб малюк усвідомив, що близька людина не повернеться. В цей час поруч з дитиною повинні бути люди, які будуть оточувати її увагою та любов’ю, підтримувати звичний режим харчування і сну.
3.  Від трьох до п’яти років. Розуміння смерті в цьому віці все ще обмежене. Дітям цієї вікової групи потрібно знати, що смерть не є сном. Їм потрібно м’яко пояснити, що тато (мама) помер і ніколи не повернеться. У дитини в цей час можуть спостерігатися проблеми з травленням і сечовипусканням, болі в животі, головні болі, шкіряні висипання, зміни настрою. Дитина може почати боятися темряви, відчувати сум, гнів, тривогу, часто плакати. Вона може думати, що її вчинки могли стати причиною смерті близької людини (наприклад, вона не дала батьку чи матері іграшку або малюнок). Якщо дитина про це говорить, то дорослим потрібно переконати її, що це не так. Важливо, щоб дитина знала, що про неї піклуватимуться і що сім’я залишиться разом. Корисно згадувати з дитиною  позитивні моменти минулого: як батько (мати) гралися з ним, сімейні свята, спільні подорожі тощо.

Читати далі »

1. Стадія шоку у дітей характеризується мовчанням або вибухом сліз. Дуже маленькі діти можуть відчувати дискомфорт, але не шок. На цій стадії спостерігаються різні фізіологічні і поведінкові розлади: порушення апетиту і сну, м’язова слабкість, малорухливість або метушлива активність. Спостерігається також незмінний вираз обличчя і дуже повільна мова.

Спроби розважити дитину (купити іграшку або солодощі, увімкнути телевізор)  – це не кращий вихід із ситуації, оскільки лише на якийсь час відволікає увагу дитини. Ефективніше буде, якщо близький дорослий обійме дитину, дасть їй розслабитися, поплакати, посидіти або полежати. Їй потрібен час, щоб пережити горе, поговорити про померлого батька (матір). Якщо дитина старша за 8 років, варто надати їй можливість взяти участь у приготуваннях до похоронів – тоді вона не відчуватиме себе самотньою серед засмучених і зайнятих справами дорослих.

Читати далі »

Чому так багато серед нас жінок, які  ще не знайшли себе в сімейному житті? Серед причин може бути нещасливе кохання; надмірна залежність від батьків (матеріальна чи психологічна); довгий шлях самореалізації або кар’єри; завищений рівень вимог до майбутнього партнера;  негативний досвід першого шлюбу;  складні життєві колізії.  Але практика показує, що за будь-яких (навіть найдраматичніших) обставин люди наперекір долі знаходять одне одного, закохуються, одружуються.  Може, все криється в душі жінки, її світогляді, ставленні до оточуючих і життя загалом?

Хто сказав, що щастя можливе лише в парі?  Багато представниць прекрасної статі чудово себе почувають без усіляких чоловіків і не збираються при  цьому міняти своє життя.  І все ж таки  значно більше самотніх дівчат і жінок почуваються   нещасними. Вони змучені сумнівами в своїй привабливості і нарікають на долю:  „Що зі мною не так? Чому? За що?”

Кожна сама собі вигадує пояснення, чому не має успіху в протилежної статі: дуже гладка (худа); занадто низька (висока); задовгий (закороткий) ніс; не вмію (не маю грошей) вдягатися… Такі жінки  складні в спілкуванні, важко налагоджують стосунки з оточенням, напружені, незграбні, мало цікаві. І причина криється не в зовнішніх чинниках, а в жіночій душі. Закомплексованість — це хворобливий егоїзм, зосередженість на собі, своїй найчастіше уявній недосконалості. І це основна перешкода до заміжжя.

 Жінки з комплексами фактично відмовляються від пошуку своєї половинки. Вони концентруються на своїх вадах (здебільшого уявних чи перебільшених) і відкладають не тільки пошук кохання, але навіть саме життя на потім — на той час, коли їхня «фатальна» проблема вирішиться.  Іноді вони ледь животіють у чеканні,  коли  нарешті почнеться справжнє життя.  А тим часом  можна втікати від дійсності, поринувши в мрії про казкову появу чарівного принца  або   шукаючи розради в жіночих романах і серіалах. А ще можна сховатися за бравадою «Мені ніхто не потрібен»,  чи «втекти в хворобу»,  чи взагалі вдатися до самонавіювання «Я не створена для родинного життя».

Деякі дівчата і жінки  ризикують стати жертвами «неврозу безшлюбності», при якому бажання знайти чоловіка стає нав’язливим хворобливим станом, що відштовхує потенційних партнерів. Більше того,  нескінченні   переживання через особисте життя можуть негативно вплинути  на стосунки з рідними, друзями, колегами.

Зайва „шлюбна заклопотаність” неминуче ускладнює пошук чоловіка. І допомогти може лише зміна внутрішнього налаштування, відкритість до оточуючих, уміння просто радіти життю.

 Декілька порад:

• Не перетворюйте пошук партнера на  сенс і спосіб  життя. Розслабтесь, не занурюйтесь в себе і свої переживання, зробіть усе, аби життя стало цікавим, динамічним, повноцінним.
• Проаналізуйте: люди для вас чи ви  для людей? Спілкуйтеся  з оточуючими, ставте на чільне місце саме їхні почуття, потреби, інтереси та  проблеми. Розділяйте їхні біди й радощі, вдачі й невдачі  не заради  того, щоб натомість щось отримати, а просто, щоб  життя стало різнобарвним, багатогранним, достойним поваги і уваги.
• Вмійте радіти життю і діліться своєю радістю з оточуючими.  Даруйте їм свій час, щиру зацікавленість, душевне тепло, співчуття. Допомагайте  порадою, дією й навіть матеріально (в межах розумного). Як результат, до вас будуть тягнутися, за вами нудьгуватимуть, на вас чекатимуть, а вашій появі радітимуть. Мимоволі  ви навчитеся так само зацікавлено і невимушено спілкуватися і з представниками протилежної статі.
• Навчившись любити тих, хто поруч, розширюйте  коло своїх інтересів і, відповідно, коло спілкування. Дізнавайтеся про щось нове, вчіться, знайомтеся з новими людьми, подорожуйте.
• Якщо при цьому як «побічний ефект» з’явиться супутник життя, чудово! Якщо ж ні, – то ви не змарнували час, не проіснували, а прожили цікавий і корисний відрізок життя. Хоч би як склалося ваше  життя, воно буде наповнене високими помислами і добрими справами. Ви проживете його серед людей, котрі  вас любитимуть і цінуватимуть.   А це вже не самотність, це — щастя.

Марія КИРИЛЕНКО

 Є жінки, абсолютно щасливі та самодостатні у своїй ніби самотності, але від суми, від тюрми та від заміжжя не зарікайся…  Є також і ті, хто знаходиться в активному пошуку і трохи схиблені на темі вічної любові, освяченої штампом у паспорті.  Тож кожній пані чи панянці варто замислитися – а чому жінки взагалі виходять заміж?

 Перше, що спадає на думку, – тому, що  палко кохають свого обранця, хочуть бути разом, створити міцну щасливу сім’ю. Але психологи на цю високу мотивацію відводять не більше 10% усіх укладених шлюбів, а ось 90% припадає на прагматичні розрахунки та приховані (іноді навіть від самої себе) мотиви зовсім інакшого змісту. Тож перед тим, як іти під вінець, варто подумати: «А навіщо це мені?».  Заміжнім дамам подібний аналіз також буде корисним, оскільки допоможе переглянути деякі хибні налаштування і відповідно покращити стосунки в сім’ї.

 Типові причини,  через які дівчата і жінки виходять заміж:

• Так роблять усі. Жінка стає заручницею соціальних стереотипів та «громадської думки» в особі батьків, подруг, колег, знайомих і незнайомих. У цьому випадку вона часом погоджується на першу-ліпшу пропозицію. Успішність такого шлюбу коливається від «дуже добре» до «цілковита катастрофа» в залежності від готовності жінки будувати стосунки і плекати почуття практично з нуля.
• Втеча від самотності. Прагнення, щоб аби хто був поруч.  Низький рівень вимог у цьому випадку задовольняється порівняно легко: «аби кого» знайти набагато простіше, аніж гідного партнера. Однак життя з ним навряд чи буде веселе.

Читати далі »

Бурные события в Украине конца 2013 – начала 2014 года поставили много вопросов, на которые еще долго придется искать ответы. И один из них – как защититься от хронического стресса во время подобных общественных кризисов.

 Общее напряжение порождается настроениями и состояниями ее отдельных граждан, а это и поломанные судьбы, и разрушенные семьи, и подорванное здоровье. Оставим в стороне анализ политической составляющей общественного конфликта и поговорим о том, можно ли смягчить неизбежный в таких условиях стресс.

Усугубляющие факторы: Читати далі »