Автор: Світлана СЕНЕНКО (Нью-Джерсі)

Немає, напевно, більш відомого і водночас більш спірного наукового терміна, ніж «стрес». Усі говорять про стрес, усі його переживають, усі про нього багато чули… Парадокс, проте, в тому, що коли запитати навмання п’ять чоловік, що таке стрес, напевно дістанеш п’ять різних відповідей. І неспроста. По-перше, цілковитої згоди у визначенні стресу немає й у науковому середовищі, а по-друге, його природа така, що один і той же потенційно стресовий вплив в одних людей викликає сильні негативні реакції, а в інших — або взагалі нічого, або навіть щось приємне. Взяти, приміром, атракціон «американські гірки»: для мене катання на них буде важким (цілком стресовим) випробуванням, а от для моїх дітей це щоразу втіха. Або, скажімо, інтерв’ю під час прийому на роботу. Більшість із нас оцінить цю процедуру як явно стресову, проте є окремі унікуми, для яких вона буде приємним лоскотанням нервів. Реагуємо на стрес ми теж по-різному. У списку з п’ятдесяти характерних реакцій, які викликаються стресами, є прямо протилежні симптоми. Так, хтось у момент гострого стресу червоніє й відчуває приступ нестримного голоду, а хтось блідне й втрачає апетит. Хронічний стрес може викликати як набирання ваги, так і схуднення без жодної дієти. Ну, й так далі… Читати далі »

Автор: Радислав КОКОДЗЕЙ

Ми зараз дедалі частіше замислюємося про сьогодення й майбуття нашої школи. І це зрозуміло: адже від того, як ми вчимо дітей сьогодні, залежить доля прийдешніх поколінь і нашої країни. Є багато підстав для занепокоєння: і падіння престижу вчительської професії, і факти корупції в учительському середовищі, і те, що попри дедалі складніші програми діти закінчують школу куди безграмотнішими, ніж буквально кілька десятиліть тому. Мені здається, потрібно зупинитися в написанні дедалі об’ємніших підручників та в гонитві за нескінченними нововведеннями в системі народної освіти й замислитися: куди ми йдемо? Без осмислення того найкращого, що було в шкільній освіті раніше, неможливо рухатися вперед.

Але головна наша проблема — це особистість учителя, його моральні якості, його готовність до важкої й жертовної праці. Майже безкорисливої, як у наш час. Відповіді на запитання про майбутнє потрібно шукати в минулому… І мені здається, розповідь про подружжя вчителів Івана Юхимовича й Ірину Павлівну Коваленків з міста Боярки, що під Києвом, якщо й не відповість на багато запитань, то бодай поставить їх, що, на мою думку, також важливо.Спочатку я хотів розповісти про один дуже дружний клас, який ось уже півстоліття збирається щороку, а вийшла розповідь про вчителів, які так навчали й виховували, що для кожного з випускників 1953-го шкільні роки залишилися найсвітлішим спогадом у їхньому житті. На жаль, моя розповідь ще і про гірку долю видатних педагогів в умовах тоталітарної системи. Але чи народжуватиме такі яскраві особистості наш, значно вільніший час? Чи захочуть найталановитіші та найздібніші представники нашого суспільства ставати вчителями? Але це вже теми для інших статей… Читати далі »

Автор: Світлана СЕНЕНКО (Нью-Джерсі)

Як і повсюди у світі, жителі США не надто шанують своїх бюрократів. Проте все пізнається в порівнянні, і людина, яка прибула в Штати з країни, де дотепер актуальний принцип «без папірця ти комаха, а з папірцем людина», гідно може оцінити мудрість та ефективність організації роботи місцевих чиновників, яка, зокрема, практично виключає дрібне хабарництво.

Паралельні світи

Коли наприкінці 1995 року через політичні ігри навколо бюджету президент Клінтон оголосив тимчасове часткове закриття державних установ, ця акція дивовижно мало вплинула на щоденне життя середнього американця (зрозуміло, за винятком самих держслужбовців, кількість яких на сьогоднішній день уже перевалила за 15 мільйонів чоловік). Найбільша незручність була пов’язана з припиненням роботи пошти. Однак, з огляду на те, що паралельно з державною у Штатах функціонують кілька приватних поштових служб, невідкладні листи й посилки можна було й відправляти, і отримувати навіть у цей період. Закриті національні парки та музеї теж, звичайно, не радували, проте на недолік розваг американцям скаржитися гріх. А ось тимчасова зупинка діяльності цілих відділень федерального й штатних урядів, включаючи податкове відомство та службу соціального страхування, зменшення кількості охоронців дипломатичних корпусів, тюрем й обслуги Білого дому тощо практично ніяк не зачепили щоденне життя більшості американських громадян. Читати далі »

Автор: Марія КИРИЛЕНКО

Ще зовсім недавно можна було почути, що ми прагнемо побудувати демократичну правову державу. Тепер ці декларації, зі зрозумілих причин, майже зникли з офіційної риторики. Однак не хотілося б, щоб, як само собою зрозуміле, склалася думка, буцімто вже ніхто нікуди не йде і нічого такого не будує. Тому вважаю, що саме зараз важливо замислитися над тим, наскільки реально українцям стати цивілізованим законослухняним народом.

Наше сьогодення — це загальна фантасмагорична гра, де правила пишуть не для того, щоб їх дотримуватися, а для того, щоб порушувати. Закони в Україні не поважають, бо всі знають, що створюються вони для бідних і дурних, а не для багатих і спритних. Мій скромний досвід роботи у правозахисному комітеті невеличкого міста залишив у душі неприємний осад: до нас у комітет приходили люди в надії, що ми допоможемо їм… оминути закон. Кожен знаходив масу прикладів, коли аналогічне питання вирішувалося на користь прохача. Повага до закону неможлива без впевненості, що перед ним справді всі рівні. Корупція — першопричина багатьох потворних явищ у нашому суспільстві, у тому числі й повсюдного правового нігілізму. Але багато аспектів проблеми кореняться в нашому недавньому минулому. Читати далі »

Автор: Марія КИРИЛЕНКО

Корупція — явище міжнародне і позачасове. Вона продовжує існувати й у країнах розвиненої демократії, але там це скидається на хворобу людини із сильним імунітетом: захисні сили організму активізуються й успішно борються з недугою. Країну, де демократія перебуває в жалюгідному стані, можна порівняти лише з організмом, ураженим синдромом імунодефіциту, — хвороботворні бактерії безперешкодно розмножуються, вражаючи орган за органом. Чому так складно боротися з корупцією? Не в останню чергу тому, що це тіньовий бік нашого життя, а боротьба з тінню здається неможливою. У корупції немає проголошених принципів, своєї ідеології, відповідно немає і серйозної контрідеології. Але найголовніше — розмитий образ ворога: в умовах, коли бере або дає майже кожен, потрібно починати боротьбу із самим собою. А до розуміння цього потрібно ще дорости.

«Я думав, він порядна людина, а він…» Читати далі »