Якось непомітно сплинув час. Зовсім недавно ваша дитина була зовсім малою, і ось «раптом» перед вами абсолютно незнайома людина – колюча, незручна, кручена, важка у спілкуванні, непередбачувана… Нині акселерація стала настільки повсякденним явищем, що складно прогнозувати, коли в дитини розпочнеться цей підступний перехідний вік.
У деяких сім’ях переживають період дорослішання своїх дітей досить спокійно. В інших – це майже катастрофа. Великою мірою це залежить від особистісних якостей усіх членів сім’ї і самої дитини. Однак є й інші важливі чинники: наскільки чуйно та грамотно поводяться батьки; чи не занадто багато в них вільного часу, щоб зациклитися на проблемі; чи є в сім’ї ще діти. Як правило, без особливих драм сприймають перехідний вік своїх дітей молоді легковажні батьки, які ще не встигли забути, що вони самі виробляли в такому віці. Набагато складніше серйозним відповідальним батькам; самотнім матерям; домогосподаркам; батькам поважного віку; авторитарним батькам; тривожним матерям і тим, хто за мету свого життя поставив «зробити з дитини людину». Іноді їхні переживання сягають такого градуса, що без допомоги психолога не обійтися.
Можемо навести досить типові скарги матерів: «Я – невдаха, навіть сина виховати не зуміла»; «Я стільки в нього вклала, і все виявилися даремно»; «Безсонні ночі, хвороби, стільки покладених сил і невже все даремно?»; «Я віддала синові кращі роки свого життя, а де вдячність?»; «Я пожертвувала заради нього кар’єрою (здоров’ям, красою, любов’ю), а він нічого мені не розповідає, перестав учитися, весь час гуляє, товариші йому дорожчі за мене». «Дочка стала такою байдужою, допомагати не хоче, тільки хлопчики на думці; тягне з мене останні гроші і не хоче бачити, що мені вже й на вулицю скоро ні в чому буде вийти».