12 березня, в Боярці, в приміщенні Центру соціально-психологічної реабілітації населення (директор – Ангеліна Лахтадир) відбулося урочисте вшанування Т.Г, Швченка літературно-музичною композицією «Поет живе в серцях свого народу!..»
Втім, «літературно-музична композиція» – то лише «протокольна» назва заходу. Тому що лише цим вшанування пам’яті Великого Кобзаря не обмежилося. По своїй суті то був урок єднання душі урок пам’яті: в який час ми живемо і ким, власне, є ми – українці… Урок тим більш цінний, що проводили його талановиті народні митці, під час якого вчили своїх земляків любити і пам’ятати…
Тому зрозуміле хвилювання директора Центру Ангеліни Миколаївни, яка й відкриває захід такими словами:
– Тарас Шевченко, відзначення 200-річчя з Дня народження якого сьогодні єднає всю Україну і всіх українців, – це людина, яка присвятила себе до останку українському народові. Найсвятіша мрія поетова – щоб ми з вами жили у незалежній суверенній державі. Щоб в Україні шанувалися українське слово, українська культура, українська історія. Щоб українці були щасливими під рідним мирним небом. Для нашої історії це дійсно унікальний факт, коли саме поет став не тільки символом боротьби за честь, справедливість, незалежність і суверенність, а й став символом всієї України. І я хочу згадати зараз лише один Шевченків рядок: «Обнімімося, брати мої…» Тому що поет закликав нас бути дружніми, любити свою державу, шанувати один одного і своїх предків. І тому сьогодні я всіх закликаю… читати Шевченка, зачаровуватися його пророчими словами, які на сьогоднішній день дуже актуальні.
А настоятель Свято-Покровської парафії протоієрей Димитрій Присяжний згадав у своєму слові найцікавіші і найзагадковіші як для пересічного українця факти біографії Великого Кобзаря:
– Тарас Шевченко – це дійсно постать і всеукраїнського, і планетарного масштабу. Сталося так, що Богом дані таланти Тарас не закопав в землю. Свого часу вже тоді відомий художник Карл Брюллов був дуже здивований, чому Шевченко так часто малює смерть: Олександра Македонського, Богдана Хмельницького і багатьох інших історичних постатей. На що Тарас відповів: «Тільки в момент смерті можна зрозуміти, наскільки достойно людина прожила своє життя…» Саме ж ім’я «Тарасій» означає «бунтівливий». І це ім’я генетично відповідало суть постаті Шевченка, в якому поєдналися і опришки (один дідусь був в загонах Олекси Довбуша), і гайдамаки (другий дід – учасником гайдамацького руху), і співоча й талановита народна українська душа. Істинно, що рабів до раю не пускають. Тарас був вільним духом. 1 березня ми відвідали Шевченків край. Почали свій шлях з с. Моренці, а закінчили на Тарасовій горі в стародавньому Каневі. І я хочу розповісти вам про такий дивний феномен, про який мені розповів рік тому пан Ляховий – колишній директор музею Шевченка і колишній міністр культури. Коли в 1923 році було вирішено на могилі Тараса замість хреста спорудити йому пам’ятник, вирішили простежити, де ж саме знаходиться труна. Щоб не зачепити її, коли вбиватимуть в землю металеві стержні. Розкопали. Вирішили відкрити труну… Нагадую: це був 1923 рік, а упокоївся Тарас у 1861. Отже, відкрили труну і побачили… нетлінне тіло! Нібито Тарас Шевченко заснув тільки вчора… І ще пригадую один випадок – зцілення на могилі Шевченка хворої дитини, на якій лікарі вже поставили хрест… Одна із ознак святості – це нетлінність тіла після смерті… Може й дійсно колись Тарас Шевченко буде причислений до лику святих… Колись це дійсно станеться. Коли? Коли, як писав сам Шевченко, «оживе добра слава – слава України».
Читати далі »