Центр Розвитку Громад (ЦРГ). Новини, проекти, звіти, документи
     

     
  • Основні розділи

    • ПРО ЦЕНТР
    • ОБ’ЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
    • РОБОТА В ЛІКАРНІ
    • СОЦІАЛЬНА РОБОТА
    • ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
    • МОЛОДІЖНІ КЛУБИ

  •  
  • Лінки

  • Friends of Chernobyl Centers


 

image_pdfimage_print

“Позитив” знову малює діткам радість!

Автор: Editor Опубліковано: Квітень - 24 - 2013

Діткам радістьНе пройшло й місяця, як члени молодіжного клубу «Позитив» розпочали роботу із творчого фарбування стін у Київській обласній дитячій лікарні, що знаходиться у місті Боярка. Позитивчики взялися розфарбувати однотонні стіни стаціонарних відділень різними казковими героями та веселими звірятками, щоб маленьким пацієнтам та персоналу лікарні це підвищувало настрій. Вчора була закінчена робота над ще однією стіною у хірургічному відділенні. У ролі художниці цього разу була Ольга Чорнобров, котра вчиться на третьому курсі Національного педагогічного університету ім. Драгоманова на психолога. А малювання – це просто її хобі, дівчина малює не часто і  в основному – під настрій.  Оля у 7 років почала ходила на гурток  із малювання і відвідувала його впродовж чотирьох років.  Позитивчики вже давно помітили неабиякі її творчі здібності – Оля  є авторкою не одного яскравого плакату для футбольного клубу зірок естради та кіно «Маестро». А цього разу вирішила спробувати себе у ролі дизайнера із оформлення стін лікарні.

Просто вражає моторність та акуратність, з якою працювала дівчина.  Під час роботи до Олі час від часу підходили і маленькі пацієнти, і їхні батьки. Всі дуже раділи, що у намальованих котиків вже з’явилися вуса, у баранця – ще одне вушко, «розквітли» ромашки. Стіна ставала все яскравішою та гарнішою.

Дякуємо за допомогу та моральну підтримку усьому медперсоналу хірургічного відділення, а особливо –  Лєщовій  Марині Володимирівні та Слєпову Євгену Олексійовичу.

А ось що каже наша художниця-аматорка:  «Я щаслива, що мені випала можливість зробити перебування діток у лікарні більш яскравим… Їхні посмішки та захват викликали у мене радість і підтвердили,  що всі мої зусилля не даремні».

                                                                                                          ОКСАНА СЛЄПОВА

Vkontakte Facebook Twitter


Флешмоб до Всеукраїнського Дня Психолога

Автор: Editor Опубліковано: Квітень - 24 - 2013

флешмоб2

23 квітня 2013 року учасники молодіжного клубу «Позитив», що діє при Києво-Святошинському центрі соціально-психологічної реабілітації населення,  провели веселий молодіжний флешмоб «Обійми мене та посміхнися!».  Молоді люди ходили рідним містом із плакатами «Обійми мене» та «Посміхнися», радо вітали та обіймалися із перехожими. А ще –  розповідали про День психолога та інформували, що кожен бажаючий може звернутися за безкоштовною психологічною підтримкою до  Центру соціально-психологічної реабілітації,  залишали листівки з інформацією та контактами. Було дуже приємно, коли жителі казали, що вже знають про Центр, звертаються до нього по допомогу, відвідують клуби чи окремі заходи.

флешмоб1

Але найбільше молоді люди зраділи, коли під час флешмобу  зустріли у парку мера нашого міста – Добрівського Тараса Григоровича! От тут він і потрапив у теплі обійми позитивчиків! Почувши від мера  слова підтримки за гарну ідею та побажання обійняти якомога більше боярчан, підлітки рушили далі.  Психологи стверджують, що щирі обійми здатні не тільки зменшувати різні недуги, страхи та депресію, але й повністю позбавляти від них.  Тож, обіймаймося і посміхаймося один одному частіше!!!

                                                                                                                  Оксана СЛЄПОВА

Vkontakte Facebook Twitter


Життя продовжується

Автор: Editor Опубліковано: Квітень - 24 - 2013

26 квітня 1986-го Володі було 34 роки, Ользі – 24, старшій Оксанці – 5, Машуні – 2, а Лідусі – 8 місяців. Вони стояли біля під’їзду свого будинку ще не зовсім розуміючи, чому потрібно залишати новеньку, ще не обжиту квартиру, не усвідомлюючи розмаху трагедії, що відбувалась на їх очах, за їхньої участі. Над Прип’яттю кружляли гелікоптери, від реву їх гвинтів було тривожно, навіть якось моторошно.

Евакуація… По радіо повідомили – виїжджатимемо на три дні, взяти документи і все необхідне на цей термін. Легко сказати, що ж необхідно для сім’ї з такими маленькими дітьми, яка опиниться в незнайомому місці, у чужих людей? Якби відразу можна було їхати до Оліних батьків, в Маньківку… Мабуть не дозволять.. Що ж все-таки сталося? Як безпорадно виглядають групки людей біля під’їздів… Проте ніхто не галасує, спокійно розміщуються в автобусах і від’їжджають. Куди? Чому немає «нашого» автобуса?

Час спливав у цих роздумах, напруга зростала, діти нудились,  каверзували, сонце припікало якось немилосердно для квітня, а їх автобуса все не було. З дванадцятої годин дня до третьої їм довелося провести на вулиці в очікуванні відправки – радіоактивного йоду наїлись досхочу, хоча ще не розуміли, чому при такій теплій погоді раптом почало дерти у горлі, а згодом склалося враження, що вони всі вп’ятьох застудилися.

Довго їхали якимись невідомими селами, лісами. Згадуються ряди пожежної техніки і машин швидкої допомоги, які вишикувалися на околиці Прип’яті, машини з військовими, що мчали назустріч, а ще люди, жителі сіл, розташованих поруч з містом, котрі стояли вздовж дороги, проводжаючи поглядами цю неймовірну колону у тисячу автобусів, не розуміючи, мабуть, чому жителів міста вивозять, а вони – залишаються.

За роки, що минули сім’ї Кулінських, довелося пережити багато: і страх за здоров’я дітей, і спроби налагодити побут із нуля в умовах тотального дефіциту, і безкінечні спогади про чудове місто, в якому все було продумано і зроблено для повноцінного життя, на газонах якого квітли  троянди, а доріжки для зручності заливались бетоном лише після того, як їх протопчуть люди. Не було тільки відчаю і душевного занепаду. Тепер можна з гордістю сказати й про Вишневе – наше місто, а про Вишнівську четверту – наша школа, адже саме тут від моменту її побудови і по теперішній час працює подружжя Кулінських: Володимир Михайлович – завучем, а Ольга Миколаївна – вчителем світової літератури та російської мови. Тепер вони вишнівчани, одні з найактивніших громадян, адже Ольга Миколаївна вже 25 років поспіль працює в міський організації «Діти Чорнобиля» і в міру своїх сил намагається підтримати тих, хто потребує допомоги. В родині Кулінських четверо онуків, викладацькою діяльністю займаються Оксана й Ліда, а Маша працює в банківській сфері.

Ольга Миколаївна ділиться роздумами: «Все, що відбувається в житті, невипадково. Можливо й випробування було послано для того, щоб осмислено поставитись до життя, збагатити його милосердям, турботою, піклуванням про інших. Робота в організації «Діти Чорнобиля» дозволила розширити коло спілкування, з’ясувати, як багато людей в нашій країні і за кордоном хочуть допомогти,  виявляють щиру стурбованість і зацікавленість проблемами евакуйованих. Серед друзів з’явилося багато цікавих людей.

Говорять так: «Як тривога, то й до Бога». Після років атеїзму пощастило, звернувшись до Бога, отримати молитовну допомогу від Блаженнішого Володимира,  Митрополита Київського і всієї України.  Вже 16 років він опікується організацією «Діти Чорнобиля». Це вселяє надію на кращу долю наших дітей. З вірою в Бога і молитвами Блаженнішого життя продовжується.Діти Чорнобиля

Відпочинок вишнівських дітей у Зимненському Святогірському Свято-Успенському жіночому монастирі з благословення Блаженнішого Володимира.

 Віра Козаченко, жителька Вишневого,

евакуйована з Прип’яті.

 

 

 

Vkontakte Facebook Twitter