Центр Розвитку Громад (ЦРГ). Новини, проекти, звіти, документи
     

     
  • Основні розділи

    • ПРО ЦЕНТР
    • ПЕРЕНЕСТИ
    • ОБ’ЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
    • РОБОТА В ЛІКАРНІ
    • СОЦІАЛЬНА РОБОТА
    • ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
    • МОЛОДІЖНІ КЛУБИ

  •  
  • Лінки

  • Friends of Chernobyl Centers


 

Щоб війни ніколи не було!

Автор: Editor Опубліковано: Грудень - 25 - 2012

      Вечір 5 8 грудня, в приміщенні Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення (директор – Ангеліна Лахтадир) відбувся вечір військової поезії і військової пісні – від війни громадянської до афганської, війни в Сирії, Іраку, Єгипті, на Кубі, в Нагорному Карабаху, Чечні…

Вечір, який об’єднав найрізноманітніших людей – тих, для кого тема війни не є байдужою. Серед них – учасник бойових дій в Сирії Валентин Лямічев і командир взводу ліцеїстів-богунівців майор Вадим Білан, голова Києво-Святошинської районної організації ветеранів Афганістану та воїнів-інтернаціоналістів Лариса Леонтіївна Козленко та кадровий військовий, офіцер запасу Олександр Корж, полковник медичної служби й лікар Київського обласного дитячого санаторію 86-річний Микола Мартинович Ткаченко та 38-річний представник спеціальної пошукової групи «Корчагінець» Всеукраїнського фонду пошуку «Пам’ять» Олег Остапенко… А ще – Київські та Боярські поети, композитори і художники, Заслужений працівник культури України, керівник народного аматорського колективу академічного співу ансамблю «Сузір’я» Алла Яківна Бібік і Заслужений вчитель України Альбіна Петрівна Януш… І ще більше 30 учасників цього грандіозного трьохгодинного заходу!

Вечір 4

Люди різного віку та різних життєвих доль, для яких коротке як постріл слово «війна», з різних причин, так чи інакше стало часточкою і їх власної біографії – життєвої чи творчої – та сприйняття життя…

«У війни – холодні очі…»

Вечір 1

Звертаючись до всіх присутніх, директор ЦСПР Ангеліна Лахтадир відкрила вечір такими словами:

– Тему нашого сьогоднішнього заходу я назвала б так: «Збереження миру на всій планеті». Миру, за який бореться все людство. Такого довгожданого, вистражданого і такого оплаканого і оплаченого найвищою ціною – ціною людського життя. І коли в якомусь куточку світу лунають постріли і ллється кров, я так думаю, що весь світ просить любові в цей час. Будь-яка війна несе смерть, каліцтво, жалобу тисяч материнських сердець. У війни – холодні очі, у війни – свій розрахунок, своя безжалісна арифметика. Тому сьогодні ми і будемо говорити про те, як зберегти цей мир. Генеральною Асамблеєю Об’єднаних Націй запроваджено Міжнародний день миру, який відзначають щороку 21 вересня. Це день загального припинення вогню, відмови від насильства. Але про мир треба постійно говорити, думати і щось робити заради миру. Тому, шановні гості, я всім вам бажаю миру, бажаю щастя,   добра,   тепла у ваших серцях і тепла у людських стосунках.

Вечір 8

Вечір 12

Розпочався вечір міні-спектаклем – інсценуванням пісні боярчанина Радислава Кокодзея «Золоті погони – бойові хрести». Після чого звучали вірші, звучали пісні. Вірші ведучого вечора Андрія Ткаченка, Віталія Приймаченка, Володимира Бубиря, Олександра Коржа, Елеонори Зими, Валентина Лямічева, Любові Осіпенко, Анни Відеречко, Інни Ковальчук, Миколи Ткаченка… Пісні у виконанні Радислава Кокодзея, Олени Новаковської, Людмили Горлінської, Людмили Яковенко, «Тріо Ріо +», Зіновія Ціко, Антоніни Мартинюк, Ірини Січкової… Авторські і маловідомі, але жодний рядок яких просто не міг залишити байдужими нікого! Причому чи не перед кожним виступом звучали слова, які складалися в єдиний діалог всіх учасників заходу.

Вечір 7

Розповідає Алла Яківна Бібік:

– Якось в кінці травня в газеті я побачила вірш одного з ірпінських поетів «Сплять солдати». Вірш, який мене дійсно вразив: своєю щирістю і простотою, філософською глибиною, болем і надією. Вразив настільки, що слова поезії  самі лягли на музику. Так з’явилася ця пісня, яку я пропоную сьогодні вашій увазі…

Що ж до тої унікальної атмосфери, яка панувала в залі, то найяскравішою ілюстрацією до неї може бути хоча б такий епізод. Київська поетеса Інна Ковальчук приїхала того дня до Боярки не виступати, а просто в гості. Але, відчувши цю атмосферу і це єднання споріднених душ, вона не змогла залишитися лише глядачкою:

 – Меді дуже приємно, що я, хоч і цілком випадково, але все ж таки потрапила на такий чудовий вечір. Приголомшливі вірші й пісні, надзвичайно талановиті і дуже красиві люди. А тема – тема війни: дуже складна і дуже сумна, бо – трагічна… Я дуже хвилююся, адже я не знаю вас, а ви не знаєте мене. Але мені здається, що в певній мірі я буду співзвучна з вами. Тому я прочитаю вірш, який не стільки про війну, скільки про любов на війні.

Втім, звичайним концертом назвати цей поетично-музичний захід було б несправедливо. Скоріше, це була відверта розмова, під час якої оживали і трагедії минулого, й піднімались проблеми моральності сучасності.

Вечір 9

Альбіна Петрівна Януш:

–  Наша школа давно займається цією темою. Ми з учнями й зараз збираємо матеріали  за темою «О подвигах, о доблести, о славе…» Ось лише декілька епізодів, які мають безпосереднє відношення до теми, яка сьогодні зібрала і об’єднала нас…

Представник Українського фонду пошуку «Пам’ять» спеціальної пошукової групи «Корчагінець», яка вже третій рік працює в Боярці, Олег Остапенко розповів про роботу пошуковців та про останні їхні знахідки. І з сумом констатував, що питання перевезення з Білорусі та перезахоронення в рідному місті Олександра Олександровича Корнейченка – солдата з Боярки, який проживав за адресою с. Будаївка, провулок Кооперативний, 8 і який загинув у перший (!) день війни, незважаючи на наявність всього пакету документів, «повисло в повітрі».

Вечір 10

А яким болем були сповнені слова голови Києво-Святошинської районної організації ветеранів Афганістану та воїнів-інтернаціоналістів Лариси Леонтіївни Козленко!

– Наші хлопці встигли повоювати за межами Батьківщини аж у 22 країнах світу! Майже 92 роки! Полеглих у Велику Вітчизняну війну можна порахувати хоча б приблизно. Тих, хто віддав життя за межами своєї Батьківщини – неможливо! Китай, Гонконг, Японія…. Ми хотіли знати їх всіх поіменно, але такої інформації немає навіть в архівах! Родини цих загиблих воїнів взагалі залишаються поза увагою… І забувають тих людей, які в мирний час віддали своє життя там, куди їх послала Батьківщина…  Лише в Афганістані з України полягло 150 тисяч наших хлопців! Афганську війну зупинила не держава, а матері… Лише за останній час ми відновили статус ще одного пропалого безвісти, якого батько чекав… 24 роки! Знайшли 18 загиблих афганців. Отримали офіційний доступ до архівів…

А потім Лариса Леонтіївна зачитала лише одну з інших багатьох трагічних історій – історію, яку дописувала просто в залі. І закінчила свій виступ такими словами:

– Сьогодні ми згадали тих, кого нема серед нас – усіх, хто загинув на всіх війнах. Прошу хвилиною мовчання вшанувати їхню пам’ять…

Замість післямови

Вечір 11

І ще один важливий момент. Саме того дня вперше в історії ЦСПР було започатковано виставку боярських художників, приурочену саме до цього заходу:  роботи Олександра Малінченка, Юрія Горбачова, Андрія Ткаченка та його батька – Заслуженого художника України Олеся Ткаченка, Олександра  Висоцького… Як контрастували ці ясні сонячні пейзажі з темою заходу! І як яскраво показували красу рідної землі – тієї землі, яку ніколи не повинна топтати нога чужинця…

На закінчення – щира подяка організаторам цього унікального заходу: Андрієві Ткаченку та Людмилі Горлінській. І звичайно, – Ангеліні Миколаївні Лахтадир, яка світлим ангелом своєї душі  освячує ці духовні зустрічі та задуми майбутніх проектів, що народжуються просто в цій залі…

Вечір 6

За матеріалами Боярка-інформ 

Vkontakte Facebook Twitter