21  липня 2012 року  на території меморіального історико-літературного комплексу Боярського краєзнавчого музею  було відкрито пам’ятну дошку  поету Ігорю Юркову.  Цю  подію було приурочено  до 110-ї річниці від дня народження поета.  Честь відкриття дошки було, зокрема,  надано   Марії Кириленко, керівнику  інофрмаційно-аналітичної служби ЦСПР, доньці українського поета-шістдесятника, дисидента радянських часів Івана Юхимовича Коваленка.  У своєму витупі Марія Іванівна    розповіла про   зв’язок  її  родини з Ігорем Юрковим. Її мати Ірина Пустосмєхова-Коваленко  була рідною сестрою Люсі Пустосмєхової – коханої та нареченої   Ігоря Юркова, котру він оспівав у своїй поезії. Переплетіння доль було романтично-містичнім: обидві сестри кохали поетів, і спочатку рідний їм Чернігів, а потім Боярка  дивним чином звела їх долі… І кінець-кінцем  два поети,  що належали до різних епох, знайшли свій останній прихисток у боярській землі. Наприкінці свого виступу Марія Іванівна запропонувала влаштувати літературний вечір, присвячений Юркову, де в неформальній обстановці можна буде багато розказати, почитати поезії Юркова, поділитися своїми враженнями…

… Найурочистіша мить заходу… Білої запони на меморіальній дошці торкаються руки тих, для кого важливою місією є повернення боярчанам їхньої пам’яті: Валерія Михайловича Дубовецького, Олександра Івановича Коржа та Марії Іванівни Кириленко… М’якими хвилями спадає біла тканина – немов полуда з очей, немов сніг забуття – і, майнувши в сонячному промінні легким лебединим крилом надії, яка стала реальністю, відкриває викарбуване на камені таке юне, але таке стражденне й сповнене отієї одвічної мудрості й чистоти, яка не залежить від віку, а дарується обраним самими небесами, обличчя. Ігор Юрков: останній поет «срібного віку»…

За матеріалами публікації Радислава Кокодзея  на сайті  Ірпінського культурологічного товариства “Ирпенская буквица”