Софіє! Богдане! Із-під копита
Втікає майдан.
Хто залишиться з вами?
А син маленький так тихо пита:
— Куди це ми їдемо, мамо?
Не знаю. Мовчу. Темнота. Сліпота.
Розстріляні хмари, і сонце з громами.
А син мене знову і знову пита:
— До кого ми їдемо, мамо?
У київським небі здригнувся літак.
Немов до Дніпра — до віконець — губами
Малі серденята не в такт і не так
Забились.
— Ми більш не повернемось, мамо?
Л.Оленівська. Чорнобильське літо
Опубліковано: Квітень - 5 - 2012