Валерій ДУБОВЕЦЬКИЙ
До зустрічі земляків
Нас по світу розкидав чорнобильський атом,
Розтрусив, мов засіяв ріллю навесні…
Уві сні часто бачу я скривджену хату,
Бо від неї зостались руїни сумні.
Щось затисло у грудях, у скронях стукоче…
Я стою біля тебе, мій батьківський дім…
Очі бачать, але серце вірить не хоче…
Вітер згадки гойда, мов зі згарища дим…
Що Поліське для мене?.. Моя батьківщина,
Батько й мама, і друзі, і перша любов;
Спорт, і танці, і музика… Злети й падіння…
І бажання зустрітися знову і знов.
Тож з далеких усюдів зберімося разом,
Хто молодший, хто старший – тут кожен є друг.
У цім колі нам стане тепліше одразу
Від обіймів, цілунків, від потиску рук…
Ми згадаємо тих, хто не вернеться звідти;
Проголосимо тост за здоров’я живих…
Я бажаю усім жити в щасті й радіти
Від сьогодні й довіку. І довгий всім вік!
Боярка – Переяслав-Хмельницький,
26.04.2009