Центр Розвитку Громад (ЦРГ). Новини, проекти, звіти, документи
     

     
  • Основні розділи

    • ПРО ЦЕНТР
    • ОБ’ЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
    • РОБОТА В ЛІКАРНІ
    • СОЦІАЛЬНА РОБОТА
    • ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
    • МОЛОДІЖНІ КЛУБИ

  •  
  • Лінки

  • Friends of Chernobyl Centers


 

Дорогу подолає той, хто йде…

Автор: Editor Опубліковано: Листопад - 22 - 2010
image_pdfimage_print

Дорогу подолає той, хто йде...

 

Малі й великі повсякденні проблеми інколи нестерпно і навіть непоправно псують наше життя. Вони здатні множитися й накопичуватися. Розглянемо, як можна до них виробити конструктивний підхід. Спробуйте застосувати наші поради до проблеми, яка псує вам життя.

 

Розв’язання будь-якої життєвої проблеми можна умовно поділити на два етапи: установчо-психологічний і організаційно-практичний. Ведуча — психологічна складова. Практичні моменти вторинні, більш індивідуальні й легко самі спадають на думку, якщо правильно налаштуватися.

 

І. Установчо-психологічний етап

 

Що можна вважати точкою відліку в подоланні певної проблеми? Момент, коли ви перейнялися рішучістю зробити це. Спочатку слід міркувати, радитися, читати й говорити на тему. Паралельно виробляти спокійне конструктивне ставлення до проблемного моменту і всіляко налаштовувати себе на позитивну хвилю.

 

Тверезо оцінюємо масштаб проблеми

 

Для цього варто проаналізувати, що ж є тією останньою краплею, яка перетворює проблему на дратівливу й найчастіше просто нестерпну. Приміром, якщо ви вважаєте за нормальне добиратися до роботи годину з чвертю, то проблемними стають лише зайві півгодини. Або ж ви були б повністю задоволені, якби не зайва пересадка чи потреба пройти певний відтинок шляху. Таким чином, проблема з «важко добиратися до роботи» перетворюється на «зайві 10 хвилин на маршрутці» або «ще й пройти треба». Погодьтеся, що через це навіть якось незручно дратуватися щодня. І тому ми якомога швидше перейменовуємо цю нашу «велику проблему» на «малий життєвий негаразд».

 

Визначаємо місце проблеми в нашому житті

 

Дуже часто ми перебільшуємо котрийсь із життєвих негараздів, приділяємо йому занадто багато уваги. Щоб цього не сталося, варто практикувати класичну вправу під будь-якою з назв: «за» і «проти», «плюс і мінус» або велично — «зло і добро» (пригадуєте Робінзона Крузо?). Отже, поділимо аркуш навпіл і з одного боку напишемо незручності, викликані тією ж таки віддаленістю місця роботи, а з іншого боку — абсолютно всі плюси, які ви зможете знайти: стабільні стосунки в колективі; друзі серед колег; прийнятна зарплата; терпимий начальник (а такого ще пошукати треба); повністю засвоєні вами обов’язки; цікава робота; можливість фахового зростання; дозвіл брати роботу додому; гарантовані вихідні; можливість відпроситися або помінятися змінами. Та хіба мало тих чи інших плюсів можна знайти в будь-якій роботі! При цьому вирішальним може бути один великий плюс у вигляді, наприклад, великої зарплати або сума маленьких плюсів, які формують загальну позитивну картину.

 

Важливо постаратися зрозуміти, що розв’язання проблеми — це далеко не завжди усунення її з нашого життя. Однаковою мірою це зміна нашого ставлення до неї. З моменту, коли ми перестаємо сприймати якусь життєву ситуацію як занадто значиму, вона зменшується до таких розмірів, що перестає псувати нам життя. Це стосується не тільки «зовнішніх» обставин, а й наших внутрішніх комплексів.

 

Не дозволяємо собі бути «нещасненькими»

 

Немає підступнішого ворога в людини, ніж вона сама. Ми інколи самі позбавляємо себе душевного благополуччя. Особливо складно жити тим із нас, хто любить «постраждати». І якщо не вдасться відчути себе жертвою, то, на крайній випадок, пригодиться роль «нещасненького». І тоді в будь-якій некомфортній ситуації завжди можна знайти таку сумнівну «компенсацію», як роль мученика й подвижника. І відразу навколо з’являється купа «лиходіїв» серед найближчого оточення, які недостатньо «зважають на становище», підстраховують або непереконливо «вітають героя» по поверненні додому.

 

Бійтеся тих, хто підтримує у вас такі настрої. Завжди знайдеться хтось, хто «вічно співчуває», хто звик із задоволенням смакувати невдачі й драми навколишніх. Запитуючи, як справи, така людина наперед впевнена, що у вас, звичайно, купа проблем і він (хоча частіше — вона) завжди готовий із вами спільно поскиглити й поохати. Не вступайте в цю гру! Не дозволяйте іншим впливати на ваше життя! Менше скаржтеся! Постарайтеся не тільки виробляти спокійне, оптимістичне ставлення до життєвих складнощів, а й чітко формулювати свій до них підхід. І тоді на жалісливе: «Тобі, сердешному, так далеко їздити доводиться» ви не задумуючись весело відповісте: «Заради такого чудового колективу не жаль витраченого на дорогу часу» (або озвучите будь-яку іншу дійсну тезу). Однак такий психологічний захист «працює» тільки в тому разі, якщо ви абсолютно щирі, й передусім перед самим собою.

 

Деструктивним може бути також взаємне накручування, що панує переважно в жіночих колективах. Такі «колективні страждання» вкрай негативно позначаються не тільки на робочому процесі, а й на приватному житті. Дуже часто такі настрої індукує хтось один. При цьому можна доволі швидко оздоровити робочу атмосферу, якщо інші відмовляться грати в ігри «Ой, ми бідні» або «Хто нещасніший?».

 

Навчаємося радіти життю

 

Якби ми відчували радість життя тільки в ідеальних умовах, то були б вічно нещасливими. Радіти життю треба вміти, попри все. І «дорогою довгою» теж. Більшості з нас бракує часу побути на самоті, подумати, віддатися світлому філософському спогляданню. Багато хто забув і мріяти про особистий час. І де, як не в дорозі, в тій особливій абсолютній самотності, яку дарує натовп, сказати собі: «Наразі я, крім дотримання правил ввічливості, нікому нічого не винен. Я можу присвятити цей час тільки собі». Якщо ж ви, навпаки, відчуваєте дефіцит спілкування, то кожна маленька подорож відкриває безліч можливостей із кимось поспілкуватися, перекинутися двома-трьома привітними фразами, пожартувати, навіть познайомитися.

 

У кожному разі, важливо спробувати впіймати умиротворено-піднесений стан душі, запам’ятати його й «викликати» в собі щоразу, коли ви виходите з дому або з роботи. Можна зробити кілька глибоких вдихів, подивитися на небо, на дерева, квіти; доброзичливо поглянути на обличчя перехожих і повторити чарівну формулу: «Це тільки мій час, час спочинку і повної внутрішньої свободи».

 

ІІ. Організаційно-практичний етап

 

Він можливий тільки як продовження першого, бо так уже влаштована людина, що без відповідного психологічного налаштування ані життєва мудрість, ані досвід, кмітливість та креативні здібності не допоможуть. І тоді все здаватиметься нерозв’язним, безпросвітним і безвихідним. Та щойно ми переймемося конструктивним ставленням до проблеми — практичні рішення прийдуть самі собою.

 

Перетворюємо «мінус» на «плюс»

 

Якщо вже ми дійшли висновку, що довга дорога — це не страшно, і захотіли якось її скрасити, то невже ми не знайдемо чим зайняти подарований долею час, про що поміркувати, за чим або за ким поспостерігати? Книжки, газети, часописи тепер успішно доповнюються радіоприймачами та плеєрами, з допомогою яких можна слухати новини, музику, аудіокнижки; вивчати іноземні мови. Все це відкриває величезні можливості для розваги, саморозвитку, самовдосконалення і навіть фахового зростання. Зрозуміло, що не кожен транспортний засіб цьому сприяє, та й на вулиці задля особистої безпеки не рекомендується затикати вуха навушниками. Це навіть на краще, бо отримання нової інформації й нових знань гармонійно доповнюється осмисленням почутого і читаного, роздумами про життя, спостереженням за навколишніми людьми.

 

Немає особливого сенсу розписувати все докладно, тому що в кожного свої інтереси. Основний показник, що ви знайшли правильний спосіб у дорозі провести час, — це відчуття задоволення, хороший настрій, жаль, що дорога «занадто швидко скінчилася». І тоді, попри всі фізичні навантаження, для вас буде справедливою вічна формула: «Втомлені, але задоволені…».

 

Марія КИРИЛЕНКО

Vkontakte Facebook Twitter