Центр Розвитку Громад (ЦРГ). Новини, проекти, звіти, документи
     

     
  • Основні розділи

    • ПРО ЦЕНТР
    • ПЕРЕНЕСТИ
    • ОБ’ЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
    • РОБОТА В ЛІКАРНІ
    • СОЦІАЛЬНА РОБОТА
    • ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
    • МОЛОДІЖНІ КЛУБИ

  •  
  • Лінки

  • Friends of Chernobyl Centers


 

image_pdfimage_print

15 квітня 2010 р.    ДНЗ №3 м.Боярка
Ще за півгодини до вистави допитливі малюки забігали за ширму, намагаючись, хто просто подивитись, хто  вхопити якусь із симпатичних іграшок.
–    А коли звірятка вже прийдуть до нас?
–    Зачекайте ще трохи, у наших акторів закінчується останній урок.
–    Урок?
–    Так, і ви, як виростите, теж  підете до школи…
Та для дітей молодшої групи дитсадка школа – це щось далеке і примарне. А іграшкові герої вистави – ось вони, поряд. Такі близькі і зрозумілі.
– Ну коли вже звірятка прийдуть до нас?
До кімнати, де буде вистава заходять діти середньої і старшої груп.  Хтось підстрибуючи  від нетерпіння. Дехто поважно, по-дорослому. А хто,  крутячи головою  на всі боки,  щоб побільше побачити.  Всі розміщуються на килимі. Дійство починається…

29 квітня 2010 р.    с.Бузова
До дверей класу дівчата прикріплюють афішу. Трохи здивовані четвертокласники  уважно  вивчають  яскраві літери на звичайному ватмані:
«3-А» – актуальні,  активні, артистичні».
Їм вже цікаво.
До початку вистави 5 хвилин. До приміщення, де зазвичай навчається  четвертий  клас,  заходять третьокласники, за партами  стає тісніше. Артисти нервують. У поросятка пропало яблуко. За ширмою всі кидаються на пошуки такого стратегічно важливого атрибуту.  Де ж воно? Знайшли. Дійство почалося…
Останні хвилини вистави. Лялькові герої закінчили зарядку, гарненько вмилися і на руках артистів з’явилися з-за ширми. Вистава закінчилася, але взаємодія продовжується.  Нема межі між  акторами і глядачами, ще пару кроків – і вже не відрізнити одних від інших. Бо актори теж діти. Третьокласники. Час прощатися. Та не хочеться розлучатися з улюбленими героями.
–    Тетяно Миколаївно, давайте ще раз зіграємо.
–    Ви хочете ще раз? Все з самого початку?
–    Так. Ну,  будь-ласка.
–    Ви, мабуть, втомилися.
–    Ні. Ні. Ми ще раз хочемо виступити.
–    Добре. Тоді запрошуйте перший і другий клас на лави глядачів.
Знову розкладаємо ляльок  і атрибути по стільчиках. Адже так важливо, щоб під час виступу все було під рукою, щоб ні на хвильку не перервалася тонка нитка подій.
Тим часом у коридорі глядачі обмінюються враженнями від вистави. Побачили мене. Стихли. А потім почали навперебій розказувати і показувати фізкультхвилинки, які  вони знають.
– А чому ж ви не показали свої вміння там, в класі?
Пауза.
–    Соромились? Боялись що не вийде?
–    Так.
–    Чому? Перед вами виступали такі ж діти як і ви,  не дорослі дяді і тьоті.
–    Ага, вони навчені…
Продзвенів дзвінок. Не театральний –  шкільний, та для нас це теж сигнал.
– Актори, готові?
“Так і ви почніть свій ранок..
Не питайте про сніданок.
Посміхніться мамі й татку,
Розпочніть свою зарядку
“, – звучить уже для молодших глядачів.
Нова публіка більш легка на підйом. Після вистави майже кожен хоче показати якусь вправу. Стараються. Поряд вчителі – підтримують, підбадьорюють. Всі в захваті.
– А ви ще до нас приїдете?

6 травня 2010 р.   ЗОШ №4.  м.Боярка
Рідна школа.
–    А куди нам іти?
–    Піднімайтеся до актової зали.

Це певне випробування для маленьких акторів. Вони вже звикли не боятись публіки, та важко налаштуватись на велику залу тим, хто звик  до камерної затишної обстановки класів та групових кімнат. У дзеркалі відбивається частина закулісного простору. Пересуваємо ширму.
Дійство починається.
Сьогодні у нас у гостях першокласники. Шумно, весело.  Майже кожна репліка чи дія героїв викликає вибух сміху. У акторів круглі від захвату очі. Так нас ще ніде не приймали.
Виходимо на поклон. Представляти виступаючих нема потреби, їх знають. Та сьогодні на них дивляться вже інакше, ніби це не просто третьокласники – а трохи чарівники.
За тиждень нова вистава. Приходьте. Запрошуємо.

Vkontakte Facebook Twitter