18 травня у Києво-Святошинському центрі соціально-психологічної реабілітації населення відбувся практичний семінар на тему «Особливості соціальної роботи  з психічнохворими».  Доповідачем була Мона Везоу,  професорка соціальної школи Вісконсинського університету (США).  Слухачами були психологи Києво-Святошинського району, представники Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування та окремі громадяни з числа рідних психічноїворих.

Мона Везоу у своїй доповіді зупинилася на найпоширеніших психічних захворюваннях, приділивши найбільшу увагу шизофренії та депресії. Щодо останньої хвороби, вона зауважила, що психологам варто бути надзвичайно уважними, щоб не прогледіти таку серйозну хворобу у своїх клієнтів.

Мона також  висвітлила основні моменти соціальної роботи з психічнохворими та їхніми сім’ями. За її словами, важливо, по-перше, надати психічнохворим та їхнім рідним найбільш повну інформацію щодо хвороби, особливостей її перебігу, звернувши увагу, у чому саме може вона проявлятися.  Треба, щоб рідні психічнохворого розуміли, що певні особливості у його поведінці викликані хворобою, а не тим, що він погана людина, впертий  чи хоче навмисне вивести рідних із себе.  Якщо вони будуть краще розуміти хворого, то будуть менше дратуватися і надаватимуть йому адекватну його хворобі допомогу. Але інформація потрібна також і  людині, що страждає на психічні розлади –  вона має розуміти, що з нею відбувається. По-друге, треба забезпечити психічнохворому гідні умови життя (їжа, гігієна,   певний комфорт та ін.). По-третє, забезпечити отримання хворим необхідного медикаментозного лікування, зважаючи водночас на побічні дії ліків.  Було висвітлено також багато конкретних питань за темою.

По закінченню всі бажаючі мали змогу задати свої питання. Особливо присутніх зацікавило, наскільки небезпечно рідним жити поряд і весь час спілкуватися із психічнохворим. Мона певним чином заспокоїла присутніх, зауваживши, що небезпека спілкування з психічнохворими зазвичай перебільшується.  Ризик захворювання на душевну хворобу у звичайної людини за будь-яких умов не перебільшує 1,5 – 2%. Якщо ж хтось має психічнохворих брата чи сестру, відсоток все одно не такий вже і великий і сягає не більш, як 4%. Тож ми бачимо, що небезпека значно перебільшується (іноді побутує думка, що ризик становить мало не 90%). Безумовно,  подібні контакти дуже складні, емоційно виснажливі, але це не має нічого спільного з небезпекою психічних розладів.

Насамкінець Мона Везоу дала ряд індивідуальних консультацій рідним психічнохворих та тим, хто працює з подібними людьми.