Центр Розвитку Громад (ЦРГ). Новини, проекти, звіти, документи
     

     
  • Основні розділи

    • ПРО ЦЕНТР
    • ОБ’ЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
    • РОБОТА В ЛІКАРНІ
    • СОЦІАЛЬНА РОБОТА
    • ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
    • МОЛОДІЖНІ КЛУБИ

  •  
  • Лінки

  • Friends of Chernobyl Centers


 

Що допомагає зберегти сім’ю

Автор: Olga Опубліковано: Січень - 19 - 2010
image_pdfimage_print

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

В історії практично кожної сім’ї можна знайти епізоди, коли важливі, часом доленосні рішення приймалися не з розуму, а під «настрій», за натхненням, «просто так», а потім виявлялися єдино правильними, розумними й такими, що на користь усім членам родини. І навпаки — ретельно продумані та зважені кроки призводили до певних майже невловимих змін в загальносімейній атмосфері, сварок із приводу та без, виникненню напруги, і в результаті серйозно дестабілізували сімейне життя.

У здоровому міцному шлюбі формується почуття самозбереження родини — все, що загрожує її цілісності, відторгається ніби саме по собі. І тоді «раптом» і «чомусь» ми відмовляємося від цікавої пропозиції, вигідної роботи, приємного знайомства, давньої дружби; ідемо з комфортабельної батьківської квартири в центрі міста, аби винаймати куток на висілках і навіть зриваємося з місця, щоб поїхати в «нікуди» — інший район, місто, країну… Здорову родину можна порівняти з цілісним організмом, у котрому кожен орган виконує свою функцію. У хвилини життєвих випробувань сім’я консолідується й активізує всі свої внутрішні захисні ресурси для подолання труднощів. Але позаяк вона складається з окремих членів, то почуття збереження родини може виявлятися не одночасно й навіть не в кожного. А тому варто з увагою ставитися до настроїв, симпатій і антипатій і своєї половини, і навіть дітей.

Для малюків сім’я — головне
Найбільшою мірою інстинкт збереження сім’ї притаманний малюкам, у котрих він напряму пов’язаний із виживанням. Адже для того, аби вижити, потрібні і мама, що пожаліє й обігріє, і тато, що розжене ворогів і принесе «здобич». Пригадайте, як діти люблять, щоб обов’язково «всі разом»; щоб «із татком і матусею»; як часто вони просять (поки ще не зіпсовані егоїзмом), щоб у них були братики й сестрички. Діти часом служать своєрідним індикатором того, хто з найближчого оточення може бути шкідливий родині. Якщо дружелюбний малюк, котрий спокійно переносить інших людей, які бувають у домі, відчуває ворожість до однієї з маминих подруг (дуже милої, люб’язної, носить йому подарунки), то, про всяк випадок, варто замислитися. Це ж може стосуватися і татових друзів, і друзів сім’ї, сусідів, родичів. Стороння людина, котра займає занадто «багато місця» в житті родини, — це завжди випробування внутрішньосімейних стосунків на міцність, а нерідко навіть потенційна загроза цілісності сім’ї. Діти чудово це відчувають на інтуїтивному рівні.

Малюки взагалі зі зворушливою чуйністю ставляться до всіх процесів, які відбуваються у сім’ї. Приміром, звичайна сварка між батьками може спричинити в малюка справжню паніку. На перший погляд, дитяча тривога буває цілком неадекватна. Здавалося б, чи так уже страшно, що батько з матусею не розмовляють уже другий день поспіль? У домі тихо, спокійно, тато приніс іграшки й солодощі, а мама, як ніколи довго, читала казки. Але дитина в розпачі: вона пригнічена чи, навпаки, вередлива й некерована — вона відчуває небезпеку, що загрожує родині. Якщо ж доходить до розлучення батьків, то для дитини — це катастрофа цілого світу й водночас удар по почуттю безпеки й захищеності. Ясна річ, із дітьми потрібно й важливо багато говорити про те, що вже сталося або тільки має статися, але при цьому не варто мати ілюзії, що все підвладне розумним словам — там, де задіяно глибинні інстинкти, розум дуже часто безсилий, особливо коли дитина зовсім мала.

Якщо сім’я неповна, то прагнення малюка зберегти свою, часто зовсім маленьку родину може бути болісно гіпертрофоване. І знов-таки це пов’язано з інстинктом виживання: якщо життя й добробут дитини залежать лише від одного з батьків, вона подвійно боїться його втратити. Вона підозріло, а часом і агресивно настроєна проти кожного, хто тільки теоретично може «відібрати» в неї тата чи (що буває набагато частіше) маму. У такому випадку можуть виникати болісно симбіотичні сім’ї (мати-син, батько-донька; мати-донька, батько-син), які досить часто перешкоджають нормальному особистому життю вирослої дитини.

Важливо вчасно випурхнути з батьківського гнізда

У підлітковому віці інстинкт збереження сім’ї в дитини слабшає, з тим аби через певний час відродитися й оформитися у вигляді усвідомленого, зрілого почуття вже в застосуванні до своєї власної родини.

Дуже важливо, щоб у цей час батьки взяли під контроль своє бажання зберегти сім’ю шляхом утримання підрослих дітей під своїм крильцем. Життєво необхідно зуміти вчасно звільнити підлітка від батьківської опіки, не гальмувати штучним чином його дозрівання. Більше того, важливо відслідковувати всі етапи дорослішання дитини, аби в разі потреби стимулювати її психологічний відхід від батьківської сім’ї. Це як із пташенятами: одне давно вже бадьористо перелітає з гілочки на гілочку, а інше все ще лякливо тиснеться до мами й зовсім не прагне покинути затишне безпечне гніздечко. Що ж, вихід один: виштовхувати з гнізда, що й роблять турботливі батьки з числа птахів. Закони природи найвищою мірою розумні: основна функція батьків у тваринному світі — це підготовка нащадків до життя, турбота про те, аби малюки зуміли самостійно вижити в жорстокому навколишньому світі.

Якщо молоді люди не пройшли всі етапи дозрівання й не зуміли психологічно відірватися від своїх батьків, вони можуть, як і раніше, прагнути до збереження батьківської (а не своєї нової) родини. У цьому випадку (особливо при спільному проживанні) їхній супутник життя може підсвідомо сприйматися як небажана перешкода, а в разі серйозних конфліктів — як загроза цілісності саме батьківської родини. Це нерідко трапляється з молодими людьми, вихованими в патріархальних сім’ях: на все життя вищою цінністю для них залишається тільки батьківська сім’я.

Після одруження чи заміжжя почуття збереження родини може сформуватися в молодят зовсім не відразу і часом досить непростим шляхом — через сварки та суперечки, методом проб і помилок, із допомогою зріліших наставників, психологів, розумних книжок, хороших фільмів. Усе це відбувається цілком природним чином, якщо сім’я для подружжя — це та цінність, без якої вони не уявляють свого існування; якщо готові докладати зусиль до її побудови та збереження; якщо дозріли для того, аби дарувати близьким свою турботу, ніжність і любов.

Відхилення від норми

На жаль, бувають випадки, коли почуття сімейного самозбереження межує з патологією, проявляючись у підвищеній тривожності, підозрілості стосовно оточуючих, у прагненні не просто захистити свою родину від зовнішніх впливів, а й відгородитися від усього світу. І якщо дорослі можуть почувати при цьому певний (нехай і не зовсім здоровий) психологічний комфорт, то для дітей така обстановка просто згубна. Вони можуть вирости з низьким рівнем соціальної адаптації, відчувати труднощі в стосунках із протилежною статтю, у побудові власної сім’ї або ж рано залишити дім, піти на цілковитий розрив із родиною.

Буває і так, що почуття особистого самозбереження входить у конфлікт із завданням зберегти сім’ю. Цілком можливі ситуації, коли доводиться рятуватися (а часом і дітей рятувати) шляхом руйнації родини. Але це трапляється не так уже часто, як може видатися на перший погляд. Нерідко люди руйнують сім’ю не заради порятунку свого життя й навіть не заради збереження себе як особистості, а на догоду своїм амбіціям, егоїзму, прагненню до комфорту, помилковому почуттю особистої незалежності.

Кожна стаття на психологічну тему повинна мати конструктивну складову. Але все, що стосується психології, — це завжди непросто й дуже рідко передбачає прості й універсальні рецепти. Непогано було б мати можливість замовити в архітектора проект побудови сім’ї, з яким ми звірялися б в процесі життя, перевіряючи за кошторисом, чи немає перевитрати душевних сил і чи досить в цементуючому розчині любові, терпіння й великодушності. Та оскільки це не більш як мрія, то доведеться самим, помиляючись, визнаючи свої помилки й намагаючись їх виправити, по цеглинці будувати свою родину. І якщо саме сім’я для нас однозначно найголовніше в житті, то багато чого докладеться саме по собі.

Vkontakte Facebook Twitter