Автори: Ганна ЯЦЕНКО, Марія КИРИЛЕНКО

Навряд чи хтось не погодиться з тим, що дітям потрібно приділяти увагу. Але так рідко вдається побути наодинці зі своєю дитиною, поспілкуватися з нею, вислухати новини, принесені зі школи або дитячого садка. І досить часто трапляється так, що лише коли малюк заснув, ми згадуємо, що був він якийсь млявий, сумний, не заважав дивитися улюблений телесеріал. «Нічого, розпитаю завтра», — втішаємо ми себе. А завтрашній день приносить нові клопоти й турботи… Але ж саме так і можна проґавити дитячий стрес.

Стрес — це не завжди погано

Стрес — це потрясіння, реакція на подразник або стресогенний чинник (у перекладі з англійського stress — це тиск, натиск, напруга). Стресів боятися не слід, адже людині потрібні регулярні потрясіння для відчуття всієї повноти життя й для того, щоб її організм нормально функціонував. І просто чудово, якщо стресова ситуація спонукає зосередитися, мобілізувати всі сили на іспиті, під час візиту до лікаря, на публічних виступах або спортивних змаганнях. Але можлива й деструктивна реакція на аналогічні ситуації, під час яких виникають розгубленість, тривога, апатія. Тобто небезпечним є не сам стрес, а патологічна реакція на нього. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

За спостереженнями психологів, останніми роками батьки стали частіше скаржитися на сором’язливість своїх малюків. Невже наш час «розгулу демократії» міг хоч якось посприяти більшій скутості наших дітей? Практика свідчить: коли щось і змінилося, то, швидше, сприйняття батьками своїх дітей. І те, що тепер багато людей називають сором’язливістю, раніше кваліфікувалося як скромність, вихованість, обережність.

Інколи батьки схильні бачити проблему там, де її немає. Так, тато, настраждавшись у дитинстві від своїх кривдників, звертається до психолога зі скаргою на те, що його син «не вміє дати здачі». А потім з’ясовується, що хлопчик спокійний, миролюбний, не звик лізти в бійку з будь-якого приводу і при цьому чудово ладить з однолітками. Молодим татам і мамам дедалі частіше хочеться, щоб їхня дитина була «пробивною» — інакше, мовляв, у наш час не виживеш. А в малюка просто може бути флегматичний або меланхолійний темперамент, і йому потрібно більше часу на адаптацію до нових умов або незнайомого оточення. Інші батьки мріють, аби їхня дитина була завжди в центрі загальної уваги, прагнуть погрітися у промінні її слави й задовольнити власні амбіції на батьківському «ярмарку марнославства». А малюкові, може, просто не цікаво читати найкраще віршик на святі (що, до речі, зовсім не заважає йому бути першим у якійсь не такій помітній, але значущій для нього справі). Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

«Моя дитина не така, як усі», — саме з такою проблемою найчастіше звертаються до психолога стурбовані батьки. Та коли узагальнити всі їхні скарги, стає зрозуміло, що межі норми розмиті й багато в чому суб’єктивні. За спостереженнями психологів, до розряду «особливої» може потрапити практично будь-яка дитина: гіперактивна й повільна; надто емоційна і замкнута; надмірно товариська і сором’язлива, вперта й надто поступлива; імпульсивна і загальмована; вразлива і «байдужа»; вундеркінд і малюк, якому наука ніяк не дається.

У пошуках норми батьки нерідко звертаються до власного дитинства: «А от коли я був маленьким…». А либонь дитина не може бути своєрідним клоном, копією, зліпком, у буквальному розумінні слова продовженням своїх батьків. Окрім того, не можна забувати, що розрив між поколіннями нині набагато глибший і фатальніший, аніж раніше, і, відповідно, набагато гостріше стоїть проблема «батьків і дітей». Зміна суспільного ладу, ламання стереотипів, пошук нових ідеалів і цінностей, соціальне розшарування і водночас — стрімкий розвиток новітніх технологій. Покоління екранів, моніторів, мобілок живе в іншому світі і в іншому ритмі. Спілкування завдяки новим засобам комунікації (Інтернет і мобільні телефони) посідає дедалі більше місця в житті підлітків. Батьки не завжди замислюються над тим, що власну дитину потрібно розглядати як представника іншої генерації… Читати далі »

Автори: Ганна ЯЦЕНКО, Марія КИРИЛЕНКО

Під категорію інвалідів дитинства підпадають малята з дуже широким спектром вроджених і набутих у період раннього розвитку захворювань і відхилень. Це можуть бути дефекти і вади фізичного розвитку; спадкові хвороби, які передаються на генетичному рівні; наслідки різного роду травм; специфічні аномалії, не дуже помітні збоку… Іноді хвороба дитини має переважно фізичні або фізіологічні прояви, але при цьому практично не впливає на розумовий і психічний розвиток. Буває і навпаки — у дитини спостерігається затримка психічного розвитку на тлі відносного фізичного здоров’я. Але хоч би якою була етіологія хвороби, душевні переживання батьків дітей-інвалідів практично однакові.

Фахівці Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення постійно працюють з проблемами, на які наражаються матері важкохворих дітей. Це не випадково: центр працює на базі Київської обласної дитячої лікарні (м. Боярка), де стаціонарне лікування проходять діти з найскладнішими з клінічного погляду діагнозами. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

В історії практично кожної сім’ї можна знайти епізоди, коли важливі, часом доленосні рішення приймалися не з розуму, а під «настрій», за натхненням, «просто так», а потім виявлялися єдино правильними, розумними й такими, що на користь усім членам родини. І навпаки — ретельно продумані та зважені кроки призводили до певних майже невловимих змін в загальносімейній атмосфері, сварок із приводу та без, виникненню напруги, і в результаті серйозно дестабілізували сімейне життя.

У здоровому міцному шлюбі формується почуття самозбереження родини — все, що загрожує її цілісності, відторгається ніби саме по собі. І тоді «раптом» і «чомусь» ми відмовляємося від цікавої пропозиції, вигідної роботи, приємного знайомства, давньої дружби; ідемо з комфортабельної батьківської квартири в центрі міста, аби винаймати куток на висілках і навіть зриваємося з місця, щоб поїхати в «нікуди» — інший район, місто, країну… Здорову родину можна порівняти з цілісним організмом, у котрому кожен орган виконує свою функцію. У хвилини життєвих випробувань сім’я консолідується й активізує всі свої внутрішні захисні ресурси для подолання труднощів. Але позаяк вона складається з окремих членів, то почуття збереження родини може виявлятися не одночасно й навіть не в кожного. А тому варто з увагою ставитися до настроїв, симпатій і антипатій і своєї половини, і навіть дітей.

Для малюків сім’я — головне Читати далі »