Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Свідомо чи несамохіть, більшою чи меншою мірою, явно чи потай від самих себе ми ображаємося — на батьків і дітей, родичів і сусідів, друзів і колег, начальників і підлеглих, знайомих і незнайомих. Образа буває гірка, пекуча, навіть смертельна. Її можна проковтнути, придушити, затаїти, а можна й виразити, висловити, вихлюпнути. Великі й малі образи супроводжують нас усе життя — як неприємні епізоди і як знакові події, що впливають на нашу долю. Образи схильні накопичуватися, розростатися, деформувати особистість, руйнувати здоров’я. У спектрі людських почуттів — це одне з найтемніших і найбільш руйнівних. Але образи можуть розсіюватися, розчинятися в інших почуттях, якщо ті досить сильні, — у почутті любові, дружби, здорового глузду і навіть гумору.

Скривджений завжди почувається жертвою несправедливості. При цьому суддя тут — він сам, і найчастіше до себе упереджений. Почуття образи — суб’єктивне: те, що для одного привід для серйозної образи, для іншого — не вартий особливої уваги епізод. Найбільш вразливі — люди егоцентричні, самозакохані й інфантильні. Їм завжди здається, що вони заслуговують ввічливішого поводження, іншого чоловіка чи дружини, вищої зарплати, кращої влади, іншої батьківщини. Потай — це завжди перебільшення своїх заслуг, страждань, місця в житті інших людей, своєї ролі в загальному житті. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Психологічні терміни нині в моді. Дедалі рідше ми скаржимося на поганий настрій і значно частіше — на депресію; не просто хвилюємося, а відчуваємо стреси. Ніхто до ладу не знає, що таке криза середнього віку, але вже років із тридцяти більшменш інтелігентна публіка починає до себе болісно прислухатися: може, вже «почалося»? Людина помислива, яка має час на самокопирсання, швидко знайде в собі очікувані симптоми.

Чи то засумували за минулою юністю, чи то закрався жаль з приводу невтілених планів та втрачених можливостей — одразу ставиться «самодіагноз»: це криза! Але ж подібні настрої абсолютно нормальні й різною мірою притаманні всім, хто вийшов із підліткового віку… Осіння пора завжди оповита легким смутком і тугою за яскравими літніми днями, але водночас не позбавлена своєї принадності й чарівності. І так само, як зміна пори року, цілком нормальним є процес дорослішання, дозрівання, старіння людини. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Новий рік — це особливе, неповторне свято. В цей день ми перебуваємо під магією дати, символічного рубежу. Під дзвін годинника ми урочисто зазираємо в наше найближче майбутнє і дозволяємо собі сподіватися на краще життя. Для одних — це не більш ніж туманне формулювання, для інших — цілком реальні плани на майбутнє. Але, як свідчать дослідження, 70% планів, приурочених початкові нового року, бувають відкинуті й забуті вже до 1 лютого.

Що ж робити, щоб цього не сталося?

Тисячі людей під Новий рік обіцяють собі розпочати нове життя. Це може бути бажання кинути пити або курити; схуднути або підкачатися; взяти під контроль телевізор, Інтернет, комп’ютерні ігри, телефонні розмови; змінити роботу або хоча б перестати на неї спізнюватися; вивчити англійську або заговорити по-українському; навчитися підтримувати порядок у шафі або в сумці, на кухні або в голові; перестати жити подвійним життям; стати економнішим і навчитися планувати бюджет; налагодити стосунки зі своїми дітьми, батьками, колегами, сусідами; і взагалі стати терплячішим, стриманішим, добрішим, розумнішим, чеснішим, сміливішим і щасливішим. Та хіба мало чим ми незадоволені і що хотіли б змінити в собі і своєму житті! Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Хвороба дитини — завжди важке випробування для сім’ї, а вже якщо йдеться про її госпіталізацію, то запанікувати можна при одній лише думці, що маля буде відірване від сім’ї, що в нього попереду болісні процедури, а навколо будуть чужі люди.

У зв’язку з госпіталізацією у дитини може виникнути цілий комплекс серйозних психологічних проблем, викликаних хворобою, відірваністю від дому й умовами стаціонару. Навіть для дорослої людини сам факт звернення до лікаря і тим паче необхідність тривалого перебування в лікарні — це вже стрес. Що вже казати про дитину! Незнайома обстановка, чужі люди, новий, що постійно оновлюється дитячий колектив, вимушена розлука з батьками, страх перед медичними процедурами — усього цього цілком досить для психологічного дискомфорту. Адже всі ці чинники накладаються на хворобливий стан. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Практично кожному з нас протягом життя доводилося бачити дітей, яких називають гіперактивними. Вони відразу впадають в око — на вулиці, у транспорті, магазині, школі. Такі діти привертають загальну увагу своєю непосидючістю, імпульсивністю, невмінням зосередитися. Вони незручні, дратують, виводять із себе. Коментарі оточення у таких випадках дуже традиційні: «Якби це був мій, то я б його…»; «Ось вам результат уседозволеності»; «Мати розпустила»; «Батько жодного разу не шмагав». Батькам гірко все це чути — хто-хто, а вони знають, скільки витрачено сил і які методи використовувалися, щоб їхній малюк навчився хоч трохи контролювати себе. Гіперактивний малюк — це непросте випробування і для сім’ї, і для оточення. Саме такі діти падають зі сповивальних столиків, вискакують під колеса машин, пхають пальці в розетки, перекидають каструлі з окропом, хапають чужого собаку за хвіст, провалюються в каналізаційні люки. А в школі — не можуть зосередитися, крутяться, розмовляють, бешкетують, б’ються і взагалі всіляко ускладнюють життя педагогам та однокласникам.

Причини дитячої гіперактивності Читати далі »