Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Що може викликати в людини більш піднесені почуття, ніж образ мадонни з немовлям на руках? Материнська любов… Здавалося б, що може бути чистіше, безкорисливіше, прекрасніше в цьому світі? Але чи всі матері люблять своїх дітей однаково? Чи завжди їхня любов на благо? Адже, на жаль, не рідко трапляється, коли материнська любов стає важким тягарем для дитини, спотворює її, калічить її долю. Звісно, це буває не так часто, але ми просимо читачів не забувати, що наші статті пишуться за матеріалами індивідуальних психологічних консультацій. А психологам доводиться надто часто розкопувати проблеми родом із дитинства…

Без ніжності й любові своєї мами дитина марніє, як рослина без води. Але буває, замість цілющої вологи під виглядом материнської любові вона отримує справжню отруту. Сильні здатні вистояти, найслабші — гинуть, а інші зазнають моральних і психологічних мутацій і згодом калічать психіку вже власних дітей.

Найчастіше те, що ми називаємо материнською любов’ю, — це коктейль з інстинктів, емоцій, свідомих і підсвідомих мотивів. І щастя, коли це не гримуча суміш, здатна скалічити дитячу психіку. Нам хотілося б виділити окремі «інгредієнти» цієї любові, що можуть домінувати, визначаючи характер ставлення матері до дитини та стиль її виховання. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Чи варто повторювати, що кожній дитині потрібен батько? Це либонь одна з тих істин, які не вимагають доказів. І все-таки говорити про це треба. У момент, коли чоловік приймає рішення залишити родину, він має усвідомлювати те непоправне зло, що заподіює своїй дитині. Не менш важливо й матері, котра провокує чи ініціює розлучення, розуміти: рідного батька дитині ніхто цілковито не замінить. Так, іноді не можна інакше, і розставання неминуче, але в будь-якому разі рішення з обох боків повинне прийматися свідомо й виважено, з урахуванням усіх можливих наслідків. Батьку при цьому дуже важливо постаратися побачити в своєму майбутньому житті місце для своїх залишених дітей. А матері (з котрою найчастіше залишаються діти) варто заздалегідь налаштуватися на те, аби створити умови для здорового спілкування батька зі своїми дітьми. Проте дефіцит батьківської любові відчувають не лише покинуті діти…

Молоді люди обожнюють тренінгові заняття1. Особливо такі, під час яких можна отримати відповіді на хвилюючі їх питання: як повірити в свої сили, що таке успішність у житті, чи можна знайти партнера на все життя, як вибрати професію… Зазвичай все це відбувається в невимушеній, нерідко ігровій формі: загальне пожвавлення, радісні вигуки, сміх. Але під час одного з тренінгів усе раптом стає непросто й неоднозначно, а присутні буквально за кілька хвилин змінюються до невпізнанності. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Діти виросли і або пропадають у своїх компаніях, або зовсім залишили дім… Позаду непростий період нескінченного клопоту і хвилювань за своїх підростаючих нащадків. Чоловік та дружина ще порівняно молоді, здавалося б, попереду чудовий період спокійних зрілих стосунків, можливість нарешті приділити один одному увагу і наговоритися всмак. Проте нерідко дружина раптом розуміє, що говорить переважно вона одна. І не згадає достоту — коли ж це почалося? Жіночі скарги психологу на своїх чоловіків-мовчунів настільки часті, що ми вважаємо за важливе поговорити на цю тему. Цілком можливо, що чоловіків трохи зачепить те, що в нашій статті ми всю ініціативу віддаємо в руки жінкам. Проте так уже склалося, що саме жінки здебільшого відповідальні за формування сімейних стосунків.

Картинки з сімейної виставки

Дуже типова картина: дружина щось жваво розповідає, вируючи емоціями і переживаннями. Чоловік, не відриваючись від газети (телевізора, монітора), «активно» підтримує розмову: «Угу…». А часом іще гірше — скупа «розмова» про хліб насущний: «Зарплату приніс? Їжа на столі. Синові потрібні нові черевики. У суботу їдемо до мами в гості. Винеси сміття, вкрути лампочку…». І все це без запиту на діалог.

Однак не будь-яке спілкування краще за мовчання: безглуздий і безперспективний діалог двох «магнітофонів» — кожний говорить багато, але про своє, не чуючи іншого, не беручи до уваги його аргументів, не намагаючись зрозуміти його позицію… А ще буває — приємна балаканина про все і ні про що, і раптом — бурхлива сварка з розбіганням по різних кімнатах щойно мова повертає на життєво важливу тему. І не рятують часом ні спільність поглядів та інтересів, ні подібність духовних запитів. І тоді недосказаність, недомовленість, «недовідвертість», невирішені психологічні проблеми поступово висушують криницю взаємного інтересу і подружнього кохання. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Трохи озирнувшись назад, нагадуємо читачам, що, порушуючи тему про підготовку до сімейного життя, ми вже приділили увагу свекрусі, невістці, батькам молодих (об’єднавши тещ і свекрух, тестів і свекрів). Потім трохи відволіклися на політику (але хто останнім часом на неї не відволікався?) і ось, нарешті, дісталися незримо присутньої в наших останніх статтях «постаті умовчання» — чоловіка, центру сімейного всесвіту, навколо якого обертаються всі інші члени сім’ї. За нього воюють невістка і свекруха, проти нього інтригує теща, із ним дружина хоче налагодити стосунки, його уваги домагаються діти. Та чи всі чоловіки виступають у ролі глави сім’ї? Які якості потрібно мати, щоб стати господарем у власному домі?

У момент створення сім’ї чоловік має серйозно замислитися, ким би йому хотілося бути в сімейній «п’єсі» — простим глядачем, актором-маріонеткою, статистом, робочим сцени «куди пошлють», касиром, рівноправним партнером чи мудрим режисером-постановником, який визначає кожному члену сім’ї його роль і ступінь впливу на хід п’єси. Останній варіант, зазвичай, дуже привабливий. Та призначити самого себе главою сім’ї неможливо, роль «ватажка» потрібно завоювати, як завойовують кохання своєї обраниці та повагу оточуючих.

Які ж якості потрібні чоловіку, щоб він міг стати главою сім’ї? Передусім йому необхідно перейнятися ідеєю, що саме сім’я є найголовнішою в його житті, а лише потім кар’єра, бізнес, улюблена справа, друзі й захоплення. Адже якщо сім’я для тебе не головне, то як ти можеш бути головним у сім’ї? Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Доводиться зі смутком констатувати, що дорослі діти найчастіше не мають емоційних, душевних, духовних, а іноді навіть побутових контактів зі своїми батьками. Дуже рідко дорослий син чи дочка ставлять своєму батьку запитання про його самопочуття, справи, внутрішні переживання. Дедалі частіше спілкування з боку дитини може зводитися до прохання «Тату, дай грошей». Прірва між нареченим і чоловіком не така велика, як між чоловіком і батьком. Напевно, багато жінок, які ще не вийшли заміж, уже замислювалися — а яким батьком буде мій майбутній чоловік? Або мріяли: от якби пощастило, і мій обранець виявився гарним татом. Однак багато залежить від самої дружини, котра має якомога раніше усвідомити свою формуючу роль жінки та матері. Саме від неї залежить, як складуться сімейні стосунки з появою дитини.

Чекаємо дитину і народжуємо разом

Багато жінок забобонно бояться обговорювати з чоловіком дрібні побутові проблеми, які виникнуть із появою малюка, бояться мріяти про сина чи дочку, вибирати ім’я, готувати одяг. Майбутня мама може замкнутися на теперішньому — на своїх відчуттях, нездужаннях, страхах чи майбутніх пологах, і при цьому позбавити себе і свого чоловіка такої світлої і радісної речі, як спільні мрії про малюка. Читати далі »