Центр Розвитку Громад (ЦРГ). Новини, проекти, звіти, документи
     

     
  • Основні розділи

    • ПРО ЦЕНТР
    • ПЕРЕНЕСТИ
    • ОБ’ЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
    • РОБОТА В ЛІКАРНІ
    • СОЦІАЛЬНА РОБОТА
    • ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
    • МОЛОДІЖНІ КЛУБИ

  •  
  • Лінки

  • Friends of Chernobyl Centers


 

Ох уже ці примхливі дружини

Автор: Olga Опубліковано: Січень - 19 - 2010

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

«Він так мене кохав»… Саме такими словами часто починають свою сповідь жінки 30—40 років, які зазнали краху у своєму сімейному житті. На прийом до психолога їх приводить глибоке розчарування у своєму супутнику життя, формальний або фактичний розпад шлюбу. У чому ж річ? Невже, що сильніше кохання, то тяжче його зберегти? Відразу можемо заспокоїти читачів — такої сумної закономірності немає. Але типові помилки, які призводять до схожих результатів, на жаль, існують.

Почнемо з того, що «кохав» у вустах жінки — дуже умовне й суб’єктивне визначення тих почуттів, які партнер свого часу до неї відчував. Адже можна сказати й інакше — «хотів», «прагнув завоювати», «мріяв підпорядкувати собі». Чоловік і сам іноді не здатен проаналізувати всі складові свого потягу, що вже казати про дівчину, якій так солодко обманюватися. І по спливанні навіть кількох десятиріч жінка пафосно вигукує: «Він був готовий для мене на все!» І звучить це так само туманно й невизначено, як і багато років тому. А за роки спільного життя цілком могло з’ясуватися, що стрибнути з моста її обранець, мабуть, зміг би, а от класти у певне місце брудні шкарпетки йому виявилося не під силу.
Іноді жіночі спогади звучать інакше: «Він так красиво до мене залицявся»; «У мене було стільки залицяльників, але він був найбільш терплячим і наполегливим»; «Я була такою гарненькою, а він так собі, нічого особливого»; «Я з інтелігентної (забезпеченої, високопоставленої й ін.) сім’ї, а він із простої (бідної)». У кожній із цих фраз звучить підтекст: «Я його ощасливила, а він…». І жодного слова про себе — а що відчувала вона, чи любила його, що робила, аби не втратити. В усьому винен тільки він — не оцінив, розлюбив, залишив…

Такі жінки (дуже часто «розумниці» й «красуні») виходять заміж із почуттям, що приносять себе в дар, а іноді і в жертву, партнеру: «Ну, гаразд, бери мене в дружини, а тепер захоплюйся, кохай, плекай, догоджай, вдягай, розважай і пам’ятай до скону, як тобі пощастило». І хоч як би з ними носилися, їм все буде мало. І буде невдоволення на пустому місці, і образи, і закиди, і сльози, і втечі до мами, і скарги подругам. Але головне — геть необгрунтована наївна впевненість, що кохання чоловіка настільки велике, що він стерпить усе і вважатиме за щастя мучитися з такою примхливою й непередбачуваною дружиною.

Дівчата дуже часто виходять заміж, розраховуючи на те, що неземні почуття партнера заповнять її невміння любити й неготовність будувати сім’ю. Це небезпечна помилка. Сімейне життя від обох членів подружжя вимагає виконання своїх функцій, які без любові — за гранню героїзму. І якщо у жінки немає розуміння, що шлюб — це безкінечна праця в одній упряжці (і передусім душевна, а тільки потім фізична!), то сім’я не відбудеться. І якщо немає готовності прожити життя разом (а не просто поруч), то дуже скоро прозвучить: «Задля чого я мордуюся?»; «Чому я мушу прощати, піклуватися, поступатися, першою йти на примирення, народжувати йому дітей…»; «Я з ним так намучилася»… А він із тобою?!

Жінка, яку потрібно постійно завойовувати, не може бути повноцінною дружиною. Над сім’єю постійно висітиме дамоклів меч — іншого, «гарнішого» кохання, «кращого» партнера, «вигіднішої» партії. Йде постійне порівняння — і подумки, й озвучене — а от у подруги чоловік (турботливий, працелюбний, розумний, вродливий, багатий), а от у сусіда дружина (у хутрах, у шовках, удома сидить, кар’єру робить, по клубах гуляє)…

Однак до категорії примхливих дружин можна віднести й тих жінок, які становлять пряму протилежність самовпевненим і самозакоханим дамам. Це закомплексовані, невпевнені в собі, тривожні, недовірливі, ревниві, нещасні «вічні дівчатка», які недоотримали в дитинстві та юності уваги, любові й пестощів, зізнання та освідчення з боку протилежної статі. Вони болісно сумніваються й у собі, і в своєму партнері, їм потрібні постійні підтвердження його кохання, і ніколи їх не буде досить. А чоловіку відведена роль бездушної колоди, адже кожен його вчинок, усяка дія сприймається лише крізь призму його ставлення до неї. Затримався на роботі — не подумав, як їй буде самотньо одній. Поїхав на вихідні до хворої мами — не звертає на неї уваги. Засидівся ввечері перед телевізором — заважає їй спати. Курить — не рахується з тим, що її нудить від запаху тютюну. Пішов на зустріч із друзями — залишив її одну. І скиглення, і скорботний вигляд жертви, і закиди, і неможливість угадати, на якому рівному місці виникне «смертельна» образа…

Такі жінки перебувають у постійній емоційній залежності від свого партнера, кохають його болісним невротичним коханням, псують життя і йому, і дітям, і самій собі. Вони прилипливі, «зависають» на партнері, не дають йому вільно дихати, не вміють кохати подружньою любов’ю, що передбачає турботу, увагу, довіру, повагу до особистої свободи, пріоритет спільних інтересів над власними, віру в його кохання та доброту.

Обидві категорії жінок подібні в одному — і ті, й інші залишаються тільки об’єктом, але аж ніяк не суб’єктом внутрішньосімейних стосунків. Вони не є активними учасниками сімейної п’єси, очікуючи, як королеви, щоб їх постійно «грав почет». Примхливі, зосереджені на собі жінки не готові взяти на себе відповідальність за стосунки з чоловіком. І в цьому разі сім’я не може стати стабільною, повноцінною і благополучною — це як птах із підбитим крилом, як візок без колеса, як перекошений будинок, вразливий перед будь-якими бурями.

Дамо кілька порад. Дівчатам, які вдають із себе принцес, а у своєму обранці готові бачити радше пажа, ніж принца, необхідно пам’ятати, що те кохання, яке лягає в основу шлюбу, — це тільки стартовий капітал, який легко пустити за вітром, але так важко зберегти й примножити. І для цього потрібно не вередувати, а вчитися любити чоловіка, піклуватися про нього й усіма силами постаратися дійти розуміння, що сімейне щастя можна побудувати тільки разом.

А от жінкам, які вже не перший рік живуть у шлюбі і при цьому вдають із себе примхливу королеву у власній сім’ї, хочеться не сказати, а крикнути: «Обережно! Ви на краю прірви, в якій таяться самота, невеселе життя та страждання… Зупиніться й гляньте тверезим поглядом на свою поведінку, придивіться до свого супутника життя. Чи надовго вистачить його терпіння і чи є шанс знайти іншого такого героя, котрий зможе витерпіти ваші примхи? Покваптеся проявити почуття подяки та любові до свого чоловіка. І будемо сподіватися, що ще не пізно».

«Нещасним» страждальницям теж варто задуматися. Адже коли щодня торочити чоловіку «ти мене не кохаєш», то є ризик його в цьому переконати. Може, час просто почати жити й трудитися замість того, щоб із ранку до вечора з’ясовувати стосунки? Або звернутися до психолога і спробувати докопатися, звідки це у вас — зневіра в собі, у чоловікові, у простій, спокійній подружній любові, без надриву та вічних драм?

І, звісно, потрібно сказати кілька слів тим чоловікам, яких доля звела з примхливими жінками. Перш ніж узяти таку дружину, придивіться уважніше! Адже так легко вже на етапі першого знайомства побачити в них підвищену зарозумілість, манірність, образливість, зверхність, звичку обдаровувати знаками уваги тільки за якісь особливі заслуги чи, навпаки, тривожність, помисливість, сумніви у вашому коханні. А якщо кохання? Ну, тоді постарайтеся усвідомити, на що ви йдете. І запасіться терпінням: років у п’ятдесят ваша обраниця, може, заспокоїться і подорослішає.

Все у ваших руках, а багато можна зробити ще до шлюбу. Головне у стосунках із примхливою жінкою — не грати в її гру. Не прикидатися романтичним героєм, бути ведучим, а не веденим. Задавати тон у ваших стосунках, запропонувавши свій стиль спілкування. Спокійно реагувати на її образи, бути нескінченно терплячим і витриманим. Намагатися спрощувати стосунки, які вона постійно прагнутиме ускладнювати. Бути уважним, але не догоджати. Не почуватися винним там, де впевнені у власній правоті. Задіяти почуття гумору і спробувати його не втратити. І пам’ятати — здорового глузду, мудрості та зрілості має вистачити на двох. І будемо сподіватися, що тільки на перший час.

Задля справедливості слід сказати, що досить часто зустрічаються і примхливі чоловіка, які одружуються з почуттям (анітрохи не приховуваним), що вони «зглянулися» над скромною партнеркою: «У мене такі дівки були, куди тобі до них». Серед таких чоловіків можуть бути і «красені», і плейбої, і багаті женихи, і закомплексовані невдахи, і «невизнані генії». Вони майже свідомо добирають собі партнерку, за рахунок якої легко самоствердитися і підняти свою самооцінку. Такі чоловіки розраховують на вічне обожнювання, поклоніння та замилування з боку своєї половини. І тоді обслуговуй, захоплюйся, заглядай у рот, лови погляд, підлизуйся? Це вже вибір жінки. Але в подібних представниках «сильної» статі так мало чоловічого, що ця наша стаття і про них також.

Vkontakte Facebook Twitter