Центр Розвитку Громад (ЦРГ). Новини, проекти, звіти, документи
     

     
  • Основні розділи

    • ПРО ЦЕНТР
    • ПЕРЕНЕСТИ
    • ОБ’ЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
    • РОБОТА В ЛІКАРНІ
    • СОЦІАЛЬНА РОБОТА
    • ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
    • МОЛОДІЖНІ КЛУБИ

  •  
  • Лінки

  • Friends of Chernobyl Centers


 

Місце друзів у сім’ї

Автор: Olga Опубліковано: Січень - 19 - 2010

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Засумніватися в існуванні справжньої вірної дружби може лише людина, зовсім позбавлена віри в людей і вміння бачити хороше в навколишній дійсності. Нам допомагає жити саме тільки усвідомлення того, що існують на білому світі люди, які сприймають і цінують нас такими, якими ми є. Дружба підвищує нашу самооцінку, дає відчуття захищеності. Не так страшно жити на білому світі, коли знаєш: якщо щось станеться, тебе є кому підтримати.

Сім’я неминуче кладе на плечі людини важкий тягар відповідальності, обов’язків і негараздів. Друзі можуть нам допомогти, психологічно підтримати або просто дати можливість абстрагуватися від проблем. Але, як і будь-який засіб для релаксації або допінг, звичка розслаблятися в дружньому колі може стати нездоровою залежністю. І тоді після сімейного конфлікту дружина зависне на телефоні в розмові з подругою, а чоловік намагатиметься втекти до друзів. Це тупиковий варіант, який не передбачає пошуку компромісів і шляхів до порозуміння. Але не друзі в цьому винні…

Не варто сумувати за юнацькою дружбою

Усе починається в підлітковому віці, коли друзі на певний час (у нормі — дуже нетривалий) стають для молодої людини важливішими за сім’ю. У цей період, нерідко дуже бурхливий, підліток вириває своє коріння з батьківської сім’ї і переходить у соціум. Йому дуже важливо відчути себе одним із подібних до себе. І в цей час друг (інший) стає значимішим, ніж він сам, ніж батьки, брати й сестри. Це етап, який необхідно пройти для розвитку людини. І якщо з якихось причин підліток «проскакує» цей період, можлива затримка в розвитку особистості — інфантильність, неготовність відірватися від рідного гнізда, довічна залежність (матеріальна чи психологічна) від батьків, складнощі у стосунках із протилежною статтю та в соціальній адаптації.

Однак буквально через кілька років юнак або дівчина піднімаються на новий щабель розвитку — вони усвідомлюють себе як самостійна незалежна одиниця, що має свої особисті інтереси; осягають свою самоцінність, перестають бути заручниками думки друзів, усвідомлюють межі, де закінчується їхнє власне Я і починаються інші. Однак і на цьому етапі розвитку «застрягнути» теж небезпечно: юнак або дівчина ризикують залишитися вічними підлітками, які так і не зуміли відокремитися від друзів, визначивши їм нове місце у своєму житті після створення сім’ї.

«Перехворівши» юнацькою дружбою так само, як і першим коханням, молоді люди вступають у доросле життя, де ці почуття набувають нових якостей, властивих зрілій особистості. В юності дружба романтична, емоційно насичена, пафосна, побудована на ілюзіях і характеризується завищеним очікуванням щодо міри самопожертви друга. Прагнути зберегти дружбу в такій (багато в чому ілюзорній) якості на все життя — все одно що спробувати зупинити час. Тому не варто драматизувати, якщо дружба з віком набуває нових рис — хай вона прозаїчніша, зате надійніша. Їй властиві стабільність, зваженість, розважливість. Дружні почуття дорослої людини передбачають турботу, взаємодопомогу, інтерес до внутрішнього світу друга. А сум за юнацькою дружбою — це не більш ніж ностальгія за безтурботною молодістю.

Що важливіше — друзі чи сім’я?

Шлюб — це ще один етап дорослішання, що передбачає серйозну переоцінку цінностей. І якби в цей час кожен міг твердо й однозначно сказати собі та оточенню: «Сім’я для мене важливіша, ніж друзі», — це допомогло б уникнути багатьох конфліктів, непорозумінь і навіть розлучень. Однак таке рішення по плечу лише зрілій особистості. Адже, щоб утілити цю важливу установку в життя, потрібні відповідальність, послідовність, рішучість і навіть певна мужність. На жаль, у сучасному суспільстві практично втрачені традиції підготовки дітей до дорослого життя та створення сім’ї.

Звичайно, жодним чином не йдеться про те, щоб відмовлятися від друзів, штучно обмежувати час спілкування з ними або, не дай Боже, відваджувати їх від дому. Досить рішучого й однозначного розуміння того, що на першому місці сім’я, а на почесному й вічному другому — друзі. І найголовніше: таке рішення однаково працює на зміцнення як сімейних, так і дружніх стосунків. Немає недомовок і помилкових образ: дружина або чоловік лояльно ставляться до друзів, а ті, так би мовити, «знають своє місце».

Власне кажучи, юнацька дружба — це своєрідний тренінг з уміння вибудовувати відносини й вирішувати конфлікти з ровесниками. На етапі створення молодої сім’ї неминучий період певного охолодження у стосунках із друзями. Цілком нормально й просто необхідно, щоб багато що з того, що раніше давала дружба, людина почала шукати і вміла знаходити в сім’ї — спільність інтересів, душевну теплоту, прийняття партнера таким, який він є, співчуття й відчуття захищеності. Кожен сподівається, що найближчі люди його завжди вислухають, зрозуміють, підтримають, поспівчувають, пожаліють і допоможуть. І якщо, створивши сім’ю, людина продовжуватиме все це шукати на стороні, хай навіть у найвірніших друзів, – то перспективи в сім’ї досить туманні.

Було б надто просто, якби шлюб брали тільки зрілі особистості. І треба підкреслити, що факт зрілості зовсім не залежить від віку. Можна бути солідним дядьком, главою процвітаючої фірми – й водночас безвідповідальним чоловіком і батьком. А можна бути студентом 19-ти років – і водночас справжнім главою сім’ї. Дама 40 років із двома дітьми може не розуміти, в чому ж полягає роль дружини і матері. А 17-річна мати може встигнути усвідомити відповідальність за життя свого маляти, бути вірною та відданою дружиною. Але все це зовсім не означає, що якомога частіше повинна звучати фраза: «Я ще не готовий (не готова) до сімейного життя». Адже дозрівання особистості може відбутися прискореними темпами за кілька років, а іноді й місяців шлюбу. І вирішальною в цьому плані є готовність приділити сім’ї головне місце у своєму житті.

Якщо подружжя однаковою мірою орієнтоване на друзів, у нього може виробитися дуже небезпечна установка на життя для оточення. Це досить поширений варіант, коли сімейна пара постійно дивиться на себе очима інших людей: успіх потрібен, щоб комусь щось довести; нові меблі — щоб перед кимсь похвалитися; вихідні — щоб із кимсь зустрітися; ремонт — щоб когось запросити в гості; нова зачіска — щоб когось здивувати… Далеко не всі можуть розмежувати справжні інтереси сім’ї і примітивне бажання бути не гіршими за інших, довести оточенню свою успішність і спроможність. Адже таку сім’ю можна порівняти з фірмою, яка весь дохід пускає на представницькі витрати. Зрозуміло, що єдиним логічним результатом такої стратегії є банкрутство — і не так уже й важливо, матеріальне чи духовне.

Без друзів аж ніяк…

Та якщо життя заради оточення — це одна крайність, то інша, не менш небезпечна, — якщо в сімейної пари немає справжніх друзів. Не страшно, якщо це тільки певний період чи етап у розвитку сім’ї — наприклад, відразу після одруження, після народження дитини тощо. Проте якщо сім’я замикається на собі тривалий час, то ризикує прийти до кризи. Адже якщо сім’я — це коріння, то спілкування з оточенням — це сонце, кисень і волога. Будь-якому сімейному союзу необхідне підживлення — емоційне, інформаційне, духовне, душевне. Багато хто замінює це роботою і телевізором. Однак такий сурогат людських відносин не зможе замінити те, що дає людині дружба.

І вже зовсім мало хорошого, якщо в атмосфері замкнутої сімейної системи ростуть діти. Причому не можна підходити до цього питання механістично. У домі можуть регулярно бувати гості, але якщо це візити «потрібних людей» або ж данина традиції проводити свята в застіллях – то все одно можлива психологічна й емоційна ізоляція сім’ї. Такі ж самі симптоми можна спостерігати в сім’ях, об’єднаних усвідомленням того, що «ми найрозумніші, найправильніші, тільки ми знаємо, як жити». Події ж із життя друзів у таких сім’ях сприймаються тільки як інформаційний привід поговорити про те, які вони «не такі», й самоутвердитися за їхній рахунок.

Діти повинні бачити значимість для батьків оточуючих, тоді вони зможуть усвідомити цінність друзів і відповідно пройти всі етапи дозрівання особистості та соціалізації. Крім того, дуже важливо, щоб діти бачили приклади безкорисливих вчинків, допомоги, співчуття. Якщо дитина стає свідком того, як тато з мамою переживають через прикрощі з кимсь із їхніх друзів, то це дасть їй у моральному вихованні більше, ніж будь-які моралізаторські проповіді. Не всім нам під силу роль волонтерів, які свої вихідні проводять у будинку пристарілих, доглядаючи лежачих хворих. Але цілком може бути нормою життя турбота мами про хвору подругу чи таткова допомога другу під час переїзду на нову квартиру — і всі ці дуже рутинні епізоди є серйозними уроками моральності для маляти.

Ось і виходить, що в житті людини сім’я має бути головною, але без друзів вона не буде ні здоровою, ні щасливою.

Найкраще, якщо після шлюбу друзі чоловіка й дружини стають «спільними», а згодом починають дружити сім’ями. Тому що наявність у подружжя «окремих» друзів може таїти в собі певні ризики. Але про це ми поговоримо в нашій наступній статті.

Vkontakte Facebook Twitter