Центр Розвитку Громад (ЦРГ). Новини, проекти, звіти, документи
     

     
  • Основні розділи

    • ПРО ЦЕНТР
    • ОБ’ЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ
    • РОБОТА В ЛІКАРНІ
    • СОЦІАЛЬНА РОБОТА
    • ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
    • МОЛОДІЖНІ КЛУБИ

  •  
  • Лінки

  • Friends of Chernobyl Centers


 

Криза середнього віку: вона лякає, а нам не страшно!

Автор: Olga Опубліковано: Січень - 19 - 2010
image_pdfimage_print

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Психологічні терміни нині в моді. Дедалі рідше ми скаржимося на поганий настрій і значно частіше — на депресію; не просто хвилюємося, а відчуваємо стреси. Ніхто до ладу не знає, що таке криза середнього віку, але вже років із тридцяти більшменш інтелігентна публіка починає до себе болісно прислухатися: може, вже «почалося»? Людина помислива, яка має час на самокопирсання, швидко знайде в собі очікувані симптоми.

Чи то засумували за минулою юністю, чи то закрався жаль з приводу невтілених планів та втрачених можливостей — одразу ставиться «самодіагноз»: це криза! Але ж подібні настрої абсолютно нормальні й різною мірою притаманні всім, хто вийшов із підліткового віку… Осіння пора завжди оповита легким смутком і тугою за яскравими літніми днями, але водночас не позбавлена своєї принадності й чарівності. І так само, як зміна пори року, цілком нормальним є процес дорослішання, дозрівання, старіння людини.

Тоді, можливо, мають рацію ті з людей похилого віку, хто полюбляє повторювати: «понавигадують усіляких криз і носяться з ними, а ми, дякувати Богу, і без них життя прожили»? Може, усе це і справді просто дурниця, примха, біс у ребро і взагалі — з жиру бісимося? На жаль — криза середнього віку існує і характеризується такими симптомами, як енергетичний спад; різного роду болі; перепади тиску; депресія; апатія; порушення сну; болісне відчуття невідповідності планів і досягнень; внутрішнє напруження; невмотивована тривожність; душевний біль; відчуття втрати сенсу життя; метання; невдоволення собою; розчарування в найближчих людях; неконструктивна, а то й зовсім безглузда поведінка; необачні вчинки…

Однак чутки про ледь не «епідемію» цієї психологічної недуги вельми перебільшені. «Розкручування» цього поняття йде з тих країн, де практичною психологією «годують» сотні тисяч людей. Будьякі платні послуги передбачають «рекламу» деяких проблем, їхню популяризацію і глобалізацію, що, природно, множить число тих, хто звернувся по товар або спеціальні послуги. І не настільки важливо, що це — критичні дні, целюліт, діти індиго чи криза середнього віку.

Однак у тому, що стосується практичної психології, в Україні склалася парадоксальна ситуація: йде масована реклама послуг, яких фактично не пропонують. І, як сказав би Воланд, «у вас, чего ни хватишься, ничего нет»: ні середнього класу як основного споживача психологічних послуг, ні армії кваліфікованих практичних психологів, готових ці послуги надавати; ні готовності держави забезпечувати безплатну допомогу малозабезпеченим громадянам України. А натомість маємо дедалі зростаючу кількість публікацій на психологічні теми — різного рівня грамотності й різного ступеня шкідливості та заангажованості… Втім, повернімося до нашої кризи і постараймося відповісти на запитання, чи всім вона загрожує і як із нею боротися.

Що краще — революція чи еволюція?

Криза середнього віку зовсім не загрожує тим, чий розвиток відбувається спокійним еволюційним шляхом. Криза — це як революція, котра потрібна лише в тому разі, коли розвиток гальмується, відсутні «реформи» й буксують природні еволюційні процеси. Такою ж мірою революція потрібна, якщо розвиток далекий від гармонійного і хибує на однобічність.

Якщо порівняти наше життя з візком, який ми поступово навантажуємо матеріальними та духовними цінностями, то стане зрозуміло, що найоптимістичніший прогноз буде в тому разі, якщо вантаж розподілено рівномірно і немає перевантаження на жодну зі сторін. Тоді є шанси не лише на досить швидкий рух, а й на успішне подолання різного роду перешкод.

Дуже умовно можна виділити основні сфери, в яких відбувається накопичення наших життєвих надбань: сім’я (чоловік, дружина, діти); робота (кар’єра, професійне зростання); саморозвиток (освіта, розширення кругозору, хобі, нові навички й уміння); фізичне здоров’я (здоровий спосіб життя, фізкультура, прогулянки, спілкування з природою тощо); душевна сфера (стосунки з оточенням, емоційний розвиток, уміння робити добро); духовна сфера (світоглядні питання, ставлення до Бога, пошук сенсу життя)… Гармонійний розвиток особистості передбачає, що все це рівною мірою має бути в нашому житті, створюючи своєрідну рівновагу. Надлишок або брак уваги до будь-якої з цих сфер неминуче створює небезпеку виникнення різного роду криз. Зрозуміло, що залежно від періоду життя пріоритети можуть бути різними, але не можна, щоб усе інше було присутнє в житті людини лише за залишковим принципом. Інакше доведеться розплачуватися.

Таких прикладів, на жаль, безліч. Дуже тяжко доводиться жінкам, які все життя присвятили тільки сім’ї, у період, коли діти випурхують із батьківського гнізда. Нелегко чоловікам, які кинули всі сили на забезпечення сім’ї, але втратили при цьому контакт із близькими. Не позаздриш дамам, які за кар’єрним зростанням узагалі проґавили можливість створити повноцінну сім’ю. Шкода спортсменів, які присвятили роки лише фізичному розвиткові. Не ліпші справи й у «головастиків», які, займаючись інтелектуальною працею, не думали про своє здоров’я (раннє звуження фізичних можливостей може бути і пусковим механізмом, і каталізатором кризи). Справжніми банкрутами можуть відчути себе ті, хто всі сили кинув на накопичення матеріальних благ і здобуття влади. Адже і те, й інше може слугувати лише способом досягнення серйозних життєвих цілей, бути своєрідною «змазкою» механізму нашого візка, але аж ніяк не самоціллю. І водночас ніяке «правильне» життя не позбавить людину ризику відчуття «розбитого корита», якщо впродовж років душа «спала», якщо вчасно не думалося, не переосмислювалося, не проговорювалося…

Еволюційний шлях дуже непростий, бо передбачає щоденну працю над собою і своїм життям і, звісно, побудову такої сім’ї, де особистісне зростання її членів — норма; де кожного чують і намагаються зрозуміти; де всі ладні поступитися частиною своїх інтересів заради нових можливостей іншого. У такій сім’ї не виникне непорозуміння, якщо мама повідомить, що вже втомилася сидіти з дітьми вдома і хоче вийти на роботу; якщо тато оголосить, що хоче поміняти роботу на таку, де платять удвічі менше, але де він займатиметься улюбленою справою; якщо підліток захоче кинути курси англійської мови, щоб мати можливість відвідувати зібрання реперів.

Сторонні іноді помилково сприймають як кризу цілком нормальне усвідомлене рішення людини щось змінити у своєму житті. Доленосне рішення можна ухвалити цілком спокійно, тверезо зваживши всі «за» і «проти». Цілком нормально, якщо в процесі розвитку у людини відбувається переоцінка цінностей і приходить розуміння того, що саме для неї найважливіше на даному життєвому етапі. Якщо є рішучість змінити своє життя, то все пройде «у робочому порядку». І тоді можна змінити роботу, зовнішність, країну проживання; продати собаку і завести двох котів; кинути бізнес, щоб малювати дивні картини; почати співати, танцювати або писати «великі твори»; зайнятися астрономією або вирушити в подорож; записатися в хор чи піти в монастир…

Однобічний розвиток, залізобетон і ригідність мислення

Буває й так, що люди, які розвиваються «з перекосом», усе ж упевнено і без криз котять дорогами життя. Присвятивши себе одній справі, вони так ніколи й не засумнівалися в її важливості й потребі для себе, своїх онуків, свого народу, світової науки чи всього людства. Серед них трапляються трудоголіки всіх мастей: автомеханіки й учені; лікарі й бізнесмени; політики й артисти. Вони захоплені своєю справою, задоволені собою і просуваються по життю від події до події, від успіху до успіху, від відкриття до відкриття, від однієї вдалої банківської операції до іншої. Їхня шалена енергія, спрямована на одну мету, вивезе візок і на одному колесі. Однак ніхто не гарантований від раптової зупинки, кризи, переоцінювання цінностей, різкого повороту в житті. Покинувши залізяки, автомеханік іде в гори, щоб у цілковитій самоті шукати сенс життя; учений, караючись тим, що своїм відкриттям послужив злу, починає займатися правозахисною діяльністю; лікар, який усе життя практикував аборти, стає затятим і безкомпромісним борцем проти цього виду вбивства; бізнесмен присвячує себе «справжній», а не показній благодійності; політик переймається місією ощасливити свій народ…

На перший погляд може здатися, що людині, яка зупинилася у своєму розвитку, завмерла, закостеніла, не загрожує жодна криза. До таких «стійких», здавалося б, належать люди зі спрощеною системою життєвих цінностей: «не гірше, ніж у інших»; «копієчка до копієчки»; «що люди скажуть»; «чистенько, акуратненько»; «аби ніхто не знав»; «Масницю добре відгуляли, а там і Восьме березня не за горами»… Складно уявити собі в ролі бунтівливих сенсошукачів і людей залізобетонних переконань. Найяскравіших представників цієї когорти можна віднайти на комуністичних мітингах: ні нові документи, ні свідчення очевидців, ні власний гіркий досвід (!) нездатні заронити навіть іскру сумніву в тому, що в минулому не все було гладенько. Свою «непробивну» вдачу вони часто випробовують і на взаєминах із ближніми. Такою ж мірою не віриться, що криза може спіткати закінчених егоїстів; людей черствих і безсовісних; тих, хто живе за жорстким життєвим сценарієм. І водночас ніхто з них не застрахований від кризових ситуацій. Навколишня дійсність увесь час підносить сюрпризи. Друзі, колеги, рідні та близькі також ніяк не вкладаються в рамки примітивних схем. Ригідність мислення, неготовність замислитися над собою, своїм життям і своїми взаєминами з оточенням призводить до того, що такі люди шукають причину своїх проблем не в самому собі, а в зовнішньому світі — і тоді починається пошук зовнішнього ворога, а «винними» стають діти, друзі, масони, мафія, держава, політики «не того» забарвлення, рука Москви або згубний вплив Заходу… А проблеми в особистісному розвитку виливаються в кризу стосунків із людьми і навіть усім світом.

Отже, ми бачимо, що наявність кризи — це вже добре, що свідчить про можливий розвиток. Хоча багато залежить від того, наскільки конструктивно вдається з цього стану вийти. Адже засобів для цього не бракує: від суїциду до створення геніальних творів.

Як вийти з кризи?

Основна порада — постаратися жити так, щоб до криз не доходило. Адже криза не загрожує тому, хто вміє утримувати баланс між матеріальними та духовними цінностями; відповідально ставиться до близьких людей; не уникає неприємних думок; не накопичує великої кількості відкладених «на завтра» проблем; не підміняє свого життя життям дітей; не зациклений на кар’єрі, матеріальному добробуті, успішності, владі, публічному успіхові, молодості та вроді; вміє ставити перед собою здорові досяжні цілі, витримувати баланс егоїзму й альтруїзму, вірить у Бога. Таких людей ми в будь-якому віці бачимо зрілими, спокійними; із відблиском душевного світла і тепла на обличчі; без дешевої туги за минулою молодістю, утраченою красою, втраченими можливостями та несправдженими перспективами.

Важливо залишити собі час подумати про життя; свідомо ухвалювати рішення; відстежувати тенденції свого розвитку та розвитку родини; не заплющувати очей на вікові зміни; уявляти себе в 30, 40, 50, 60, 70, 80… років; регулярно переглядати свою життєву програму; пам’ятати, що «всіх грошей не заробиш», а в кожному віці можна знайти свою принадність (не можеш узяти фізичною силою та красою — візьми розумом і досвідом).

Якщо криза все ж таки прихопила (і якщо це справді криза), поставтеся до цього без паніки. Постарайтеся знайти час і можливість осмислити своє життя. Якщо в родині до ваших внутрішніх проблем поставилися без особливого розуміння, не слід драматизувати ситуацію і робити далекосяжні висновки. Краще подумайте, із ким би ви могли порозмовляти про це (мама, друг, психолог). Постарайтеся виділити ключову проблему — цілком можливо, що ваше життя наразилось на якусь «скалку», і якщо її «вийняти», то решта вже додасться. Не оцінюйте свою успішність за одномірною шкалою цінностей: діти, статки, кар’єра тощо. Постарайтеся відірватися від повсякденної площини і подивитися на своє життя в багатомірному просторі, не в чорно-білих тонах, а в усьому розмаїтті барв і відтінків.

Не бійтеся думати про сенс життя, пам’ятайте, що пошук не лише важливіший за результат, а й значно цікавіший. Спокійно озирніться назад, проаналізуйте, чим вам неминуче доводилося жертвувати протягом життя. Адже ще є можливість надолужити згаяне! Згадайте про наше порівняння вашого життя із візком. Усунути перекіс і знайти рівновагу ніколи не пізно. (Автори цих рядків постійно спостерігають дуже успішні повороти доль клієнтів нашого психологічного центру.)

У цей непростий для вас період дуже важливо частіше бувати на природі, подбати про фізичні навантаження та режим дня. Не намагатися «розраджувати» себе спиртним, великою кількістю викурених сигарет чи з’їдених цукерок. Продовжувати виконувати свої професійні та сімейні обов’язки під девізом: «Роби, що мусиш, — і хай буде, що буде».

І, можливо, найголовніша порада: не квапитися гасити внутрішні проблеми зовнішніми змінами. Не розтрачувати революційного потенціалу на зовнішні протести, а збирати його для системних реформ. Якщо замучили сімейні проблеми, не кидатися на пошуки нової сім’ї, а осмислити причини негараздів у вже існуючій. Інакше є небезпека отримати ті ж проблеми, але в подвійному розмірі.

Так, іноді варто змінити своє життя. Але тільки в результаті серйозних внутрішніх змін. Від себе не втечеш — в іншому місті, в іншій країні, в іншій родині все одно дістануть тебе невирішені психологічні та світоглядні проблеми. І ніщо не врятує — ні нова робота, ні друга вища освіта, ні подорожі, якщо ти так і не зрозумів, задля чого і кого живеш. Водночас усе перелічене вище може зробити життя новим, яскравим і наповненим вищим сенсом, якщо це наслідок внутрішніх процесів, а не спроба втекти від себе. Якщо ти знаєш, НАВІЩО все це тобі потрібно.

Vkontakte Facebook Twitter