Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО
Дві наші останні публікації у цій рубриці були присвячені розмовам у присутності дітей і сімейним сваркам. У форматі газетної статті неможливо висвітити відразу всі нюанси тих психологічних проблем, які ми порушуємо. Тому й залишився момент, який вимагає окремого коментарю.
Існує думка, що сваритися у присутності дітей не можна. Але це з розряду тих правил, дотримуватися котрих дуже тяжко. І найчастіше діти все ж таки стають свідками сімейних сварок. Що ж робити — стримуватися з усіх сил, чекаючи моменту, коли буде можливість «налаятися досхочу» за відсутності дітей? Але це далеко не найкращий варіант, оскільки є небезпека зірватися в найменш підходящий момент. Знову-таки, психологи радять не збирати в собі невдоволення, а висловлювати його «в міру надходження». Але цим не вичерпуються недоліки такого підходу. Тут доречно розповісти одну життєву історію.
На консультацію до психолога прийшла жінка, доросла дочка якої пішла від свого чоловіка через часті сварки. На вмовляння матері, що це не так страшно, усі сваряться, дочка заперечила: «Але ж ви з татом ніколи не сварилися». Здавався б, досить типовий випадок, коли дитина сприймає як норму стереотип, що склався в батьківській сім’ї. Однак пікантність ситуації полягала в тому, що батьки сварилися, але старанно це приховували від дитини. Жінка була в розпачі: «Як же так, я все життя намагалася приховувати від дочки найменші непорозуміння з чоловіком, а вийшло, що саме цим я зіпсувала їй життя»… Читати далі »